Частина тринадцята: Початок технічної революції

Осінь уже добігала кінця, на носі стояла зима, а кров з носу потрібні були фургони. Їхня кількість мала сягати щонайменше двох із половиною тисяч, тож залишалося одне — терміново запускати конвеєрне виробництво.

Зводити повноцінні заводські цехи я просто не мав часу. Обмежилися легкими навісами та чітким розподілом робіт.

Роботи з деревиною катастрофічно не встигали за планом, тому Гіклі на підмогу відрядили ще двох ельфів. Загалом же в наше розпорядження прибуло тридцять двоє ельфів, двоє орків та два десятки гномів, хоча останніх я одразу перенаправив до Сімаріеля.

У Сімаріеля завдання стояло стратегічне: збудувати печі для виплавки сталі, чавуну та кольорових сплавів. Вже за два тижні чекали на першу партію руд — мідної, цинкової, олов'яної та свинцевої.

Серед знахідок трапилася навіть невелика жила срібла. У майбутньому з нього вийдуть чудові дзеркала, але зараз не до естетики — нагально потрібні були генератори, аналогове радіо та телефонний зв'язок. Хоча б по одному апарату для орків, гномів та ельфів, а також на обмінний тракт і безпосередньо до мого табору.

Яка взагалі мета будувати армію без надійного зв'язку? Передавати накази посильними можна, але поки звістка дістанеться адресата, ситуація на фронті сто разів зміниться.

Я налаштував роботу в дві зміни. За умови наявності всіх підготовлених матеріалів ми могли збирати по сім фургонів на годину. Звісно, умови спартанські — замість капітальних стін лише стійки та каркаси, бо ані шкір, ні часу на вичинку не вистачало. Орки згодом самі дообшиють їх, як знатимуть за краще; головне зараз — забезпечити їхню транспортну мобільність.

Побачивши мій темп, Сімаріель не відставав — реорганізував роботу у своєму секторі теж на дві зміни, цілодобово.

Рівно за місяць після нашого прибуття з учнями та ельфами від цариці Катарі, підійшов увесь клан Орлиного Ока — а це ні багато ні мало сімсот дев'яносто два орки, не рахуючи шамана Білого Вітра, якого я прихистив раніше.

Питання розселення постало гостро. Я одразу вказав місце під зачистку: нове поселення мало вирости між моїм технологічним парком та багатими родовищами магнетиту і піриту.

Одночасно треба було прокладати дороги — до обмінного тракту та до морського узбережжя, але спершу довелося корчувати віковічний ліс. Тому орків розділили: одна половина під керівництвом Орлиного Ока розчищала ділянки й заготовляла лісоматеріали, а друга вирушила зі мною на узбережжя. Там ми заклали солеварний промисел та цементний завод.

Бласкі якраз знайшов поблизу поклади черепашнику, з якого після випалу виходив чудовий цемент. Додали трохи місцевої глини, трохи піриту — і справа рушила.

До самісінької зими все трималося на шаленому авралі: встигнути хоч фундаменти залити! У Сімаріеля справи йшли семимильними кроками. Завдяки допомозі ельфів він звів усе потрібне обладнання, але постало питання енергії. Генератори та мотори потребували живлення, і я вирішив використати невичерпну силу природи — морські припливи й відпливи.

На щастя, місцеве море взимку не замерзало і вирізнялося високою солоністю — десь двадцять п'ять — двадцять сім проміле.

З плавучими буями довелося повозитися, я трохи поспішив із розрахунками, але система запрацювала. Щоправда, нестабільно: то стрибала напруга, то падала. Здаватися я не збирався — розробив систему скидання надлишків, а в моменти просідання енергії просто пригальмовував менш критичні процеси. Не ідеал, але для заводу терпимо.

До весни залишалося ще одне завдання — телефони, дроти та найпростіше аналогове радіо. Плюс шість генераторів для забезпечення енергомережі: робочі та резервні.

В основу генераторів лягли двигуни Стірлінга. ККД у них, звісно, залишав бажати кращого, але цей агрегат водночас служив і буржуйкою — на ній можна і їжу приготувати, і приміщення обігріти, а для живлення рації та телефонів електрики вистачало з головою.

Часу на інші розробки зовсім не залишалося, я ледве встигав контролювати поточні процеси.

У планах уже маячив повноцінний науковий інститут для навчань і дослідів, а також лабораторії нових матеріалів. Здавалося б, що складного у турбінному парогенераторі? Але в сухому степу вода на вагу золота, отже, потрібні складні замкнуті системи охолодження. На все це потрібні роки досліджень, тому поки робимо те, що гарантовано працює.

Ми й так перестрибнули власну голову: повноцінні генератори, радіозв'язок, дротові телефони та хай і примітивна, але енергосистема цементного заводу. Настав час налагоджувати волочильне виробництво — випуск дроту та арматури для залізобетону. Гіклі тепер мусить освоїти стандартизовану опалубку.

Розумію, для нього це стрибок вище лоба, але навесні ми почнемо повноцінну забудову техноміста.

Під кінець зими склади вже ломилися від арматури й мотків дроту. Ми проклали першу телефонну та радіолінію до Обмінного тракту, що викликало в усіх шок і захват.

Більше не треба було ганяти гінців галопом — є прямий телефонний зв'язок і відкритий радіоканал. Варкан, звісно ж, моментально окупував роль головного радіоведучого. У моєму технопарку цю нішу зайняла Жива Вода — вона настільки гармонійно вжилася в образ, що вже за місяць не уявляла життя без ефіру.

Дві радіостудії — «Тракт» та «Радіо Оракул» — цілодобово крутили новини, влаштовували радіомости, передавали вітання та оголошення з одного кінця союзу в інший.