Частина дванадцята. Морфей у гостях в Аїда

— Аїде, Аїде, ти де там ховаєшся? — пролунало в густій, оксамитовій темряві.

— Та не кричи ти так, невгамовний, — озвався глибокий, спокійний голос.

— Тут тобі не земний ринок. Це царство вічного спокою, чого розкричався на весь потойбічний світ? Тут мерці відпочивають: хтось міцно спить, хтось занурився у вічні роздуми.  Якби не ці маленькі бліді світлячки, то в такій пітьмі взагалі можна носа розбити.

— Ага, ще й втопитися десь у калюжі вдалося б, якби я був смертним, — пирхнув Морфей, обережно переступаючи через невидимі пороги.

— Скрізь суцільне каміння та підземні струмки, що віддзеркалюють твоїх блукаючих вогників, — і спробуй зрозуміти, чи йдеш ти по твердій землі, чи вже завис над безоднею.

— Так, облиш свої прискіпливості, Морфею. Моє царство — це притулок вічного спокою, де душі скидають усе земне, болюче минуле й готуються до майбутнього переродження. На те воно й царство мертвих. Але краще скажи, чого це ти прибіг сюди серед ночі такий збуджений?

— Та от прикинув тут дещо й думаю: здається, скоро з мого світу в твоєму царстві очікується чимале поповнення.

— З чого б це раптом такі сумні прогнози?

— Наш улюблений оракул вирішив погратися у велику війну.

— По-перше, не «наш», а твій підопічний. А по-друге, з яких це пір ти став таким пророком? Що саме сталося?

— Він затіяв всерйоз формувати боєздатну армію. Об’єднує орків, ельфів і гномів у єдиний кулак.

— Знаєш, Морфею, мене це чомусь анітрохи не дивує. Хлопець добре роззирнувся навколо, оцінив реалії того світу, куди його занесло, чітко усвідомив усі загрози — включно з тією ж вулканічною зимою, про яку ти йому торочив. Я ж із самого початку казав: якісь там абстрактні загрози його не зупинять. Ти ж йому про гоблінів із сусіднього материка ще нічого не бовкнув?

— Поки що ні.

— Ну то й мовчи далі. А от коли вони в бою зіткнуться з іншими расами, тоді й удаси, ніби був надто зайнятий своїми високими божественними справами і просто не встиг попередити. Бо повір моєму досвіду: варто тобі зараз втрутитися, як тебе так затягне в їхні земні проблеми, що до кінця віку тільки й робитимеш, що бігатимеш до оракула з порадами.

— Краще розкажи мені повну картину того, що твориться в твому світі, щоб у моїй голові нарешті склався остаточний пазл. А то від тебе досі чув лише уривки: орки, гноми, ельфи та цей дивний оракул.

— Ну слухай, якщо цікаво. У гоблінів там нещодавно розгорнулася справжня локальна війна диверсійного масштабу. Імперія Сугізельд зіграла на випередження — зухвало спалила ворожі верфі Гонгора, через що сам Гонгор та його союзники в одну мить втратили більшу частку флоту і стратегічну ініціативу на морі. Тепер Сугізельд почувається повноправним переможцем: вони відкрили заморські землі й уже готують масштабну колоніальну кампанію.

— І ти мовчав, що там такі пристрасті вирують?! Нещодавно ж бо й війна стихла, і чума минула — у мене й без того в царстві черга з душ стояла за короткий період, а тут знову новий виток кривавих подій! І хто ж там має колонізувати ті землі?

— Бартіста — старий, стріляний морський лис.

— О, цього персонажа я чудово знаю, він уже скільки разів зазирав сюди, стоячи однією ногою за межею. Ну що ж, тепер у нього з’явиться дійсно гідний ворог. Слухай, Морфеє, я прошу тебе нашої давньої дружби заради: давай побудемо просто спостерігачами. Після таких глобальних потрясінь, що назрівають, у тебе в царстві на два-три покоління запанує благословенний спокій, а в мене стане набагато менше клопоту з неспокійними душами.

Ти ж пам’ятаєш той період, коли в твого підопічного бунтувала смута цілих дев’ять років? Тоді після неї настало двісті років абсолютного миру, без жодних війн. Усі любили, цінували і поважали одне одного. Зараз буде те ж саме.

— А що мені робити з моїм безсмертним?

— Поки що — нічого. Він грає роль вовка-одинака, а не загнаного щура в кутку. Я ставлю на те, що він ще й голову скрутить цьому твоєму Бартісті, якщо той полізе не в свої сани. Навіть готовий був би парі укласти, та от біда — грати немає з ким.

— А мені чомусь здається, що Бартіста знову викрутиться і втече, як робив це завше.

— Якщо ти не сунутимеш туди свої божественні пальці — не втече.

— Ну й добре, — задоволено кивнув Морфей. — Домовилися. Я втручатимуся лише за крайньої потреби — ну, може, підкажу щось оракулу, але про Бартісту — ні слова, навіть якщо їхні шляхи з гоблінами та орками перетнуться на полі бою.

— Ой, марно ти сподіваєшся, ельфи там з'являться першими. Щойно вони дізнаються, що за океаном живуть їхні далекі прародичі чи брати по крові, повір, ельфійська впертість спрацює миттєво. Тим паче після тієї жахливої ельфійської чуми, яка викосила ледь не половину їхнього народу, цариця Катарі готова вхопитися за будь-яку соломинку заради виживання раси.

— А з чого ти взяв, що ельфи рушать туди першими?

— А з того, що я кілька разів непомітно спускався у твій світ і на власні очі бачив, яких бранців і кого звідти привезли гобліни. Ельфи підуть через випалену пустелю — багато хто з них загине в дорозі, але орки їх врешті приймуть. А коли ельфи зрозуміють, що мова не змінилася за тисячоліття і вони прекрасно розуміють одне одного... Повір, на нас чекає потужна зустрічна експедиція.