Частина восьма: Обговорення розвитку союзу

Після ярмаркового свята Варкан організував іще одну зустріч — цього разу закриту, у себе в таверні, де він і мешкав.

Знову накрили стіл, але без зайвого пафосу. Цього разу замість браги подали щось витонченіше — певно, робота Окарії. Я назвав би це вишневим та яблучним вином. Було помітно, що сік давили обережно, а не сікли все до купи, через що сировина могла б загнити та перетворитися на кисляк. Це був чистий сік, із якого зробили справжнє вино.

На цю нараду зібралися: від гномів — король Ганул і Варкан; від ельфів — цариця Катарі та відьма Окарія; від орків — шаман Білий Вітер і Золотий Лис, якого нещодавно обрали старійшиною над радами старійшин усіх кланів. Ну і я, взявши цього разу із собою Сімаріеля, бо він був найталановитішим і найкмітливішим з усіх моїх учнів.

— Шановні гості, — почав промову Варкан, — я зібрав вас тут для вирішення більш глобальних питань і взагалі для обговорення того, як ми будемо далі розвивати нашу співпрацю.

Королю Гануле, почнете чи передасте комусь слово?

— Мені байдуже хто, — промовив Ганул.

— Тут у кожного є питання і проблеми, які ми мусимо обговорити та вирішити. Пам’ятаєте, коли ми підписали те, чого толком не знали? Тоді ми ще не розуміли суті. Згодом усі швидко навчилися грамоти, прочитали договір і збагнули, що підписали багатосторонню підтримку та допомогу, а от прозорості туди не заклали.

Я хочу провести точний перепис населення: і орків, і гномів, і ельфів. А також у оракула — повний облік того, що він має і використовує. Хочу порахувати, які й скільки ресурсів нам необхідні, робити запаси в себе в горах, знати, скільки місць у печерах готувати та скільки домів оркського типу (тобто юрт) ставити.

Орки, ви зі мною нещирі, не все даєте порахувати. Я вашу худобу не краду і ваші сім'ї нікуди проти волі не записую. А ви, ельфи, взагалі диваки: як можна готувати запаси на три роки, не знаючи точної кількості ротів і їхніх потреб? Ви маєте порахувати себе, але пам’ятайте: потреби в усіх різні

— комусь треба більше одного, а комусь іншого.

— Так, Гануле, — тут вирішив вступити я, аби наша розмова не переросла в галас, — я як оракул і представник духів розділяю твої погляди лише частково.

Те, що ти хочеш знати місткість і заздалегідь рахувати запаси, — це чудово і правильно. Але я пропоную діяти простіше: пошли свого писаря до якогось оркського роду, нехай він там усе полічить і розпитає, що саме і в якій кількості їм треба на рік. Виведи середнє споживання на одного орка, помнож на загальну кількість — і матимеш результат.

— А що таке «помнож»? — спитав Ганул.

— Помнож — це як поділити, тільки навпаки.

От дивись: є два орки, за рік вони з’їдають шість кіз, а один тоді — стільки ж, у середньому три.

Да, точно, три.

От дивись, як можна у стовпчик ділити. А тепер уяри собі: є три ельфи і десять яблук, поділи між ними рівно.

Ні, націло не ділиться.

От тепер ти розумієш, що в час лихоліття ми будемо їсти не дві качки, а півтора, а то й одну на всіх? Так само і тут: заокруглюй. Якщо менше ніж п’ять — відкидай до меншого цілого, а якщо п’ять чи більше — округлюй до більшого.

А множення працює інакше: якщо один гном випиває за рік десять горщиків браги, то скільки вип’є сто двадцять два гноми?

Береш брагу, множиш на гномів — дивись, як це робиться у стовпчик, — і виходить тисяча двісті двадцять.

Перерахувати населення й вивести середнє споживання ти мусиш, це я схвалюю, а от перераховувати кожну козу, коня, качку чи личаки — марна праця. Не вигадуй зайвого клопоту ні собі, ні мені, а то я все думаю, куди це в нас стільки паперу зникає!

— Ми згодні на такий перерахунок, — одразу погодилися орки, а за ними й ельфи.

— Гануле, ти мудрий і кмітливий, але часом лізеш у надто особисті справи, ба навіть не ґномські. Не знаєш, як зробити ліпше — запитай у мене. Думаю, це питання ми закрили.

— Усі погодилися, що закрили, — кивнув гном.

— Добре. Тоді мені цікаво почути вас, царице Катарі: які будуть ваші пропозиції та побажання?

— Я прислухалася до нашої відьми Окарії та її думки про те, що ми вже зараз можемо заготовити сушені ягоди й фрукти на три роки вперед. Такий запас ми зробимо і будемо ними взаємозамінювати харчі.

— Знаєте, царице Катарі, ви мені нагадали одну ситуацію з мого дитинства, — усміхнувся я.

— Мати давала мені їсти гірші яблука, а кращі залишала «на потім». А потім ті кращі теж ставали гіршими, і так до нового врожаю я жодного разу не поїв нормальних фруктів, бо їх вічно берегли і економили. Тут буде те саме: з одного боку ніби економія, бо з’їсте менше через поганий смак, а з іншого — зробите купу дурної роботи.

Я маю набагато ліпшу ідею щодо ваших запасів, озвучу її згодом, а зараз хочу вислухати орків.

Слово взяв Золотий Лис: — У нас виникло питання щодо духів і того, чому ви прийшли до нас не просто так.

От дивіться: коли настане зима, та пустеля, яка зараз здається непрохідною і слугує нам надійним бар’єром, може не стримати ту силу, що ховається по той бік. Вона прорветься в наші степи, і ми першими приймемо удар на себе.