Частина сьома: Свято в новоствореному обмінному тракті

Вже й осінь надійшла, а з нею — час повноцінної, запланованої наперед зустрічі, великого обміну та нових домовленостей.

Цього разу на цю торгово-обмінну церемонію король гномів Ганул прибув зі своїм славнозвісним старостою Варканом. Хоча який із нього вже староста — його призначили головним організатором усього процесу. А той гном... чесно кажучи, йому б на весіллях тамадою працювати! Талант просто неймовірний, і це не від раси залежить, я помітив, а від чистої харизми та живого характеру.

Писемність на той час була відома вже багатьом, тож скрізь з'явилися перші написи, таблички та вказівники. Варкан підійшов до справи по-гномськи ґрунтовно: з усіх боків, куди не йди до тракту, за два дні шляху вже стояли дороги-вказівники. А біля самого входу в обмінно-поштове містечко крашувалися таблички — де що знаходиться, аби ніхто не заблукав.

Також Варкан не забув і про сцену. Я так зрозумів, коли гноми раніше приїздили до мене по поради, вони скопіювали стиль будівництва мого сараю, але перекрили його не черепицею, а черенками в три накати, як землянки — в два, тільки потужними колодами.

Так уздовж усього тракту з'явилися цілі ряди навісів, де тепер можна було зупинитися, викласти свій товар і навіть переночувати. Як мінімум — на голову не капатиме! А система опалення там працювала за проєктом Сімаріеля — свого роду земляний камін.

Такого дива я ще ніде не бачив, але подібні лавки збудували для всіх, і кожне місце підписали: ось орки — і вказівник, які саме; ось місця ельфів; а ось — гномів.

Мені ж, як оракулу й представнику духів, звели справжній капітальний магазин із піччю. Видно, хтось із моїх учнів злив інформацію, як мурувати капітальні стіни. Ну, повноцінна крамниця вийшла! Тільки от вікна зробили без скла. Щоправда, якось додумалися: змазали папір жиром, від чого він став напівпрозорим, — отакі мені віконниці й спорудили.

Тепер-то я зрозумів, чому в школі постійно бракувало паперу! Здавалося б, і школа невелика, і учнів небагато, а паперу давай по чотири рулони на місяць.

Гноми також звели щось на кшталт власної таверни і потихеньку, так би мовити, своїм і по секрету, торгували брагою. Причому вже не тільки з ягід — робили яблучну та грушову, та й якість значно покращилася, бо з'явилася добра кераміка. Я тоді подумав: дай цим коротунам волю — вони тут усе своїми порядками заповнять.

Ельфи теж змінилися: більше не спали на деревах, а майстрували собі бесідки з навісами. Посередині кожної все було гарно вимощено каменем, жевріли вогнища — побут явно йшов на лад.

Під керівництвом відьми Окарії тут висадили величезний сад, і я певен, не обійшлося без благословення Варкана — справжнього місцевого алкомагната.

Одні орки нічого у своєму побуті кардинально не міняли: як жили в юртах, так і жили. Але ні, вибачаюся, у них з'явилися два нові фургони, обвішані шкурами прямо як юрта. Ага, значить, ідея будинку на колесах припала їм до душі.

Так почався великий обмін. Варкан оголосив два дні торгів, але вже першого ж дня спалахнула суперечка — ніяк не могли дійти згоди щодо еквіваленту.

Я не став виставляти свій товар відразу — вирішив почекати до другого дня, а поки що пішов подивитися, що у них там нового з'явилося.

А виникали сварки на рівному місці через банальну річ: от є сіль, ягоди, шкіри, а помінятися «один в один» ніхто не може.

Тоді я вирішив розрубати цей вузол. Мав із собою цілий рулон паперу й наказав Сімаріелю нарізати його на рівні шматочки. рахувати на той час уже вміли і гноми, і ельфи, і навіть орки.

Жива Вода до кінця не вловив суті чисел, а от король Ганул — той збагнув усе миттєво.

Всього на ярмарку нарахували триста дві лавки. Я вирішив кожній виділити по сто паперових купюр — мовляв, це оціночна вартість вашого товару на сьогодні. Хочете мінятися — ставте ціну в папірцях і купуйте-продавайте.

Я почав випускати перші банкноти зі своїм підписом номіналом у двадцять одиниць — кожній лавці дісталося по п'ять таких купюр. А саму банкноту «двадцять» наказав гномам розкреслити на двадцять дрібніших частин. Хочеш купити щось дешевше — відрізаєш дві частини, чи частину й платишь.

Моя ідея сподобалась усім, але я чудово розумів: такі гроші може надрукувати хто завгодно. Тому вирішив, що після ярмарку всі купони заберу назад, бо подібні сурогати годяться лише для разових обмінів, а для постійної торгівлі слід вводити справжні монети.

У принципі, треба буде перевести весь цей паперовий обіг у металевий еквівалент. Я вже сказав Сімаріелю, аби він продумав дизайн і зробив із заліза шаблони для карбування. Бронзові монети підуть номіналами один, два, п'ять і десять, а нікельована бронза — один, два, п'ять, десять, двадцять і сто.

На щастя, я вже знав, де лежить багато міді, тож збирався домовитися про постачання з королем Ганулом, а тоді й запустити карбування. Бронзові монети пустимо в обіг із невеликим домішком олова, спеціально для штампування, а мідно-нікелевий сплав знайшов мій геолог — цього металу виявилося доволі багато, з нього вийдуть чудові «срібні» гроші. Тобто десять бронзових дорівнюватимуть одній нікельованій.

Сімаріель ще не відав, що таке справжнє карбування, але я йому згодом поясню, найму пару міцних гномів — будуть молотами махати.

Зрештою, функцію друку грошей слід тримати виключно у своїх руках. Ганул — хлопець не дурний, швидко здогадається. Орки чи ельфи можуть і не допетрати до сенсу грошової емісії, а цього лиса не надуриш: почне сам валюту штампувати, влаштує нам тут суперінфляцію! Хоча буде й позитив — принаймні навчиться рахувати більше ніж до ста тисяч.