Частина шоста: Тяжка робота й непросте навчання

Цього разу ніхто не намагався мені учнів усунути, як було з Живою Водою, — я сам їх набрав. Моє обістя робилося замалим, тож мусив розчищати ліс у бік моря та магнетитових покладів. Тут надумав збудувати школу, навчальний центр та майстерні, аби все йшло як слід.

Перше, чим узявся займатися зранку, — взяв двох ельфійок та повів на город садити капусту, бульбу й квасолю. Насіння помідорів, як тільки проросте, теж ускомлю у землю; сподівався, що до осені матимемо й свої помідори.

Я їм усе розтлумачив по-простому: як поливати, полоти та доглядати за городиною, а ще показав, як збити з лози тин довкола нашого поля й молодого садку, щоб ніякі лісові звірі не повитоптували та не пожрили саджанці.

— Доки не почнеться сезон ягід та грибів, ви обидві порядкуєте тут і водночас учитеся, — сказав їм.

— А я буду раз у раз підказувати, що та як краще робити.

          Далі взявся за Люстереля. Дав йому сітки та ятір, попровадив до річки й показую: отак сітку ставиш, отак із ятером ходиш, а отут рибу солити, коптити й сушити треба. Дякувати Богу, шкуру з убитої звірини він уже знав як здирати. Я лише навчив його до ладу солити та коптити м'ясо й розповів, як готувати ситний похідний мацик.

Аж ось і обідня пора прийшла. Перекусили нашвидкуруч звареним рибним бульйоном — і за азбуку. Дві години пильно сиділи над вивченням алфавіту.

Коли ельфи вже знали свої обов'язки, я зайнявся Рікрасселем. Привів його до своєї майстерні — у колишню першу землянку, де стояли веретено, ткацький верстат та все необхідне для в'язання канатної снасті.

Там же облаштував і кожум'ярню: вимочування, сушіння, вичинка шкір. Затрималися ми з ним аж до пізнього вечора, бо ж розтлумачувати довелося чи не кожну дрібницю.

Але майстерня хлопця за живе зачепила — він ловив кожне моє слово і хотів усе осягнути одразу. Видно було, що ремесло йому до душі припало.

Повернулися геть пізно, аж ніби здихали від утоми. Роздав усім по шматку мила. Мила виявилось за моло кусків, тому розділив на чотири частини кожен, та й кажу:

— Ану мені тут без отакого! Треба митися, бо біля дому є літній душ, не зима на дворі, холодною водою сполоснутися можна, а брудними ходити не дозволю.

Другого дня всі вже знали свою роботу. Ранесенько встали, поснідали: я нарізав копченого м'яса, запік у печі рибу та зварив доброго супу. Тоді й запровадив суворий закон: хто прип'явся останній — той і прибирає, а готуємо їжу по черзі, чергування для всіх однакове.

Коли ельфи розійшлися по господарству, я перекинувся на орків.

Чорний Кабан виявився хлопець кмітливий, на такого можна покластися. Пояснив йому, що то є піролізна піч, для чого вона слугує і як правильно проводити той піроліз. Нічого складного там не було, тож він швидко все збагнув.

Далі взялися до глини та гончарного круга. Показав йому, яка глина годиться, як її місити та готувати для кераміки, як глазурувати готові глеки й чашки та як випалювати в печі. Показав також форми для цегли та дахової черепиці.

— На поки що тобі завдання: спалити дубове вугілля на випал і накрутити триста чашок для пиття, та обов'язково глазурованих, — дав йому накази.

— А ти, Соколиний Хвіст, берися за інший піроліз — будеш березу на дьоготь пускати, — звернувся до наступного.

— Тут наука інша: знизу ставиться глечик, зверху кладеться вогонь, і як береза тліти починає, дьоготь униз капає. Сильного вогню тут не треба, а то спалиш усе на звичайні дрова, і ніякого дьогтю не буде. Цей ресурс стратегічний, тож носитимешся тільки з ним. На тобі сокиру в поміч — і марш до роботи!

А от із нашими ледарями — Гіклі, Авастіним та Небесною Блискавкою — мороки було найбільше. Їхнє діло — заготовляти дошки та бруси на будівництво. Дав їм дві сокири, пилки для поперечного та повздовжнього розрізу й лопату, а сам почав розжовувати все від А до Я: як дерево звалити, гілля обрубати, стовбур на колоди порізати, накотити на вимостину й обкорувати.

Оскільки пилка була гномівська, орку довелося прилаштовуватися: підкотили колоду, зафіксували, взяли конопляну шнурку, натерли об обгорілу головешку, примітили лінію — а ріжуть вже гноми. Пилка то під них більше. Ну просто біда з ними! Пилорама: один зверху, другий знизу. Гіклі ще має трохи клепки в голові, а ті двоє — хоч кілок на голові теши. Якби був сліпим, не відрізнив би, де орк, а де якийсь недолугий гном.

Як наготували матеріалу, кажу їм: — Мазатимете все це дьогтем, складатимете у фургон — і на склад, я ж вам уже показував де.

— Сірий Вороне, — зупиняє мене Авастін, вирячивши очі, — а скільки ж того добра ще треба нарубати?

— Робитимете до самої осені, і ще раз стільки ж поверх того!

— А нащо стільки?

— А вози, хати, школи, стайні, цехи — де я тобі це все братиму з повітря? Не став дурних запитань, Авастіне, ти вже не малий хлопчик, маєш розуміти ціну кожній дошці!

Наостанок лишилася моя гордість і надія — двоє розумних гномів і орк-помічник. Завів їх до кузні та майстерні, пів дня розповідав про руди, мінерали й камені.

Сімаріель одразу став мені за праву руку — в нього аж очі горять, усе хапає на льоту.

А от Бласкі — то справжній геолог від природи. Варто було показати, які камінці мені потрібні, як він одразу зрозумів систему. Я з ним якось прогуляюся до моря по сіль та черепашник, а на осінь відправлю в гори — хай шукає поклади кольорових металів, буду мати власні поставки.