Частина друга: Збори степових кланів орків

До стоянки клану Орлиного Ока прибуло ще сімох старійшин степових родів та кланові шамани, аби обговорити подальше життя і те, чого нового чекати від прийдешніх часів. Коли самі духи послали їм оракула, це означало одне: зміни будуть настільки великими й непередбачуваними, що навіть вищі сили не відають усього наперед.

— Білий Вітре, — промовив Орлине Око, оглядаючи зібрання. — Ти зібрав нас усіх і організував цю зустріч. Тепер, заради духа Темного Каменю, роз’ясни нам: що все-таки відбувається? Такого обміну та таких взаємозв’язків не було за всю історію степових орків, та ще й угоди ці підписані... Що воно таке і для чого?

— Я й сам, правду кажучи, до кінця не збагну волі духів, проте є речі, про які можу казати ствердно й упевнено, — відповів шаман, підводячись біля вогнища.

— По-перше, те, що чекає нас попереду, не обіцяє нічого доброго. Я б сказав прямо: часи йдуть лихі та темні. Настільки непередбачувані, що і самі духи не відають фіналу, а тому й прислали нам цього оракула.

Якщо вірити словам Живої Води, вона разом із оракулом та тим таємничим духом пила чай і, як вони казали, їла солодке печиво — і це чи не найголовніший доказ його сили.

Без оракула не встояти ані нам, ані гномам, ані ельфах. Ми тепер пов’язані однією линвою: і в горі допомагати, і виживати разом. Якщо нині нам здається, що ми живемо в безпеці, то це лише тиша перед бурею. Час готуватися.

А от ще один тривожний знак, про який казав Сірий Ворон: зима на два роки. Що тоді? Коні поляжуть, кози подохнуть, почнеться голод, хвороби й занепад. Цього оракула послали не даремно — він володіє знаннями, які допоможуть нам зберегти харчі для себе, для коней та худоби, аби пройти цю мороку з мінімальними втратами.

Та скажу вам чесно: довга зима може виявитися ще не найстрашнішим випробуванням. Чомусь від власного передчуття, а не від духів, я знаю — на нас насувається щось набагато гірше.

Таке саме тяжке серцебиття було в мене минулої зими в печері, коли я молився. Тоді я не просто вірив, а знав: за нами прийдуть і нас урятують. Хіба даремно мій погляд упав на ту рятівну скелю, де нас запримітили гноми, а ми — їх?

Білий Вітер схилив голову:

— Золотий Лисе, ти є найавторитетнішим шаманом серед нас. Продовжуй свої думки, а ми вже обмізкуємо їх.

— Ну так слухайте, — промовив згодом Білий Вітер. — Мені часом здається, що ми живемо наче у пастці: на південь лежать непрохідні болота, а на північ — безводна пустеля, яку ще жоден орк не перейшов і не повернувся живим.

Але коли вдарять морози і настане зима, біда прийде, певно, не з півдня, а саме з півночі. Пустеля тоді скується холодом, і через неї до нас прорветься сила, здатна відібрати наші землі. Та й дивіться, як усе дивно складається.

Ось самі подумайте: чому ми зустрілися з оракулом саме біля тих валунів? Чому саме там він запропонував звести юрти й влаштувати центр обміну та комунікацій? Я гадаю, оракул багато чого знає, але нам не договорює. І на це на те є воля духів — або спільна воля, раз він розмовляє з ними на рівні нас із вами, та ще й на мові духів, що підтвердила Жива Вода.

Я хочу підсумувати найголовніше:

1. Маємо вчитися всього, чому нас навчає оракул.
2. Потроху переселятися ближче до південних окраїн степу, аби за потреби знайти прихисток у гномів чи ельфів.
3. Заснувати свої постійні представництва на землях гномів та ельфів — про всяк випадок. Хоч зима і буде холодною, але охолола пустеля пропустить ворога, який може нас погубити.

— Дякуємо тобі, Біле Вітре, від мене, Орлиного Ока, та від усіх присутніх тут старост за детальне роз’яснення, — промовив вождь. — Тепер, спираючись на твої слова, ми зобов'язані ухвалити рішення.

Слухайте мою пропозицію, шановні старійшини. Ми мусимо попередити решту трьох кланів, готуватися до поступового переселення до південних кордонів і закладати основи наших посольств у сусідів.

Оскільки Білий Вітер уже стільки разів безпомилково передбачав майбутнє, я не маю сумнівів у його словах — він правий у всьому. Навіть коли він втрачає прямий зв’язок із духами, його шаманське серце не обманює.

Проте зливатися всім в одне велике селище нам не слід, аби нас не накрили однією хворобою і не винищили під час нападу. Поодинці ми, може, й слабші, але гуртом — занадто вразливі для ворогів.

Тому ми будемо тримати зв'язок клан із кланом і допомагати одні одним: якщо десь захворіє худоба, здорових тварин розберемо по інших стойбищах, хворих залишимо на час карантину під наглядом, даючи їм їжу, воду та цілющі відвари. Коротше кажучи, пропоную голосувати за цей план.

У наметі запала глибока тиша. Потім старійшини один за одним почали підводитися, висловлюючи повну згоду з рішенням Орлиного Ока.

План ухвалили одноголосно. Ватажки й шамани роз’їхалися по своїх кочовищах, і на цьому велика рада степових кланів завершила свою роботу.