Розділ №9. Чорне та біле

АДЕЛЬ МОРІМЕ:
Один маніяк. Два маніяки. Три маніяки. Чотири... От начебто високородний демон, а щастя приносить йому якісь притрушені маніяки, яким він влаштовує кармічний відкат. Ні, коли я лягала спати, я усвідомлювала, що потраплю в голову не до звичайної людини, але...чому зі всіх можливих варіантів щастя, я потрапила в "таке"? Хоча, чого вже там брехати...? Всіляко краще, ніж у деяких істот. Хоча б спокійно і можна подивитись, як вбивці гарно згорають у святому вогні... Відразу з'являється надія, що ті психи, які безпідставно мені істеричили годинами на вухо і проклинали на рівному місці, одного прекрасного дня теж сюди потраплять. А поки...

Мій погляд здійнявся на дивовижно красиву жінку із смарагдовими очима. Вона тримала в пальцях м'яту, обіймала Даймонда та дивилась на нього такими закоханими очима, що мені аж ніяково стало за те, що підглядаю. Добре, що вони мене не бачили в цей момент. Погано, що в якусь мить їх оповив смарагдовий туман і раптово змінив картинку на...одну з кімнат в яких демон карав своїх грішників. Він просто відштовхнув її, дозволяючи впасти на підлогу. А потім випустив святий вогонь, змушуючи переживати найгірші моменти з життя, аж поки черговий спалах туману не переніс їх назад до обіймів.

Я дивилася на них знову і знову, так і не розуміючи, що ж треба було зробити такого, щоб вічні муки коханої видавалися "щастям". Але найгірше те, що як то завжди бувало, мене випадково затягнуло в тіло цієї жінки й до самого ранку я тільки те й робила, що обіймала Райта, а потім згорала. Чи варто було говорити, що прокинулась я зовсім не в радісному настрої? Все тіло ломило від болю й пекло, в носі й досі відчувався запах м'яти та горілого, а в голові блукала лише одна думка — не дай Забутій знову це пережити.

— Ще п'ять хвилинок, — простогнало тіло  в моїх ногах, коли я ненароком штовхнула п'ятою його плече й відчула тісні обійми. Терпець моїй нервовій системі урвався і я з розлюченими очима пнула його знову, цього разу цілком навмисно. — Та за що?! Я лишень обійняв тебе!

— Твої обійми до добра не доводять, — гаркнула, згадуючи як провела сьогоднішню ніч. Жахливо хотілося спати, чогось теплого та затишного. А не думати, чи не теоепорткє він мене й в цій реальності в Чистилище. —  Ще раз побачу тебе посеред ночі в моїй кімнаті — провисиш на стіні до світанку, аж поки я не прокинусь.

— І чого ти така зла з самого ранку...? — сонно буркотів чоловік, здіймаючись з ліжка та чухаючи потилицю. — Кошмар снився чи що?

— Краще б кошмар! Інколи чуже щастя виглядає гірше ніж всі уявні кошмари, — демон, схоже не прокинувся, бо випадково стукнувся мізинцем об край стільця. Від його скривленого обличчя стало трішки легше і я посміхнулася. — Карма!

— Та за що?! — обурився чоловік, повертаючись до мене своїми чорними очима. В них стояло таке щире нерозуміння, що він був схожим на святого. А так і не скажеш, що має комплекс Бога. Всіх врятувати, всіх покарати. Як є божевільний... — Я лишень прокинутися встиг!

— Краще б ти взагалі не спав... — надула щоки, згадуючи нічні походеньки. — Такий красень, а стільки проблем від тебе. Я тепер на м'яту дивитися не зможу...а в мене, між іншим, лише м'ятний чай залишився на господарстві.

— Ненавиджу її...Викликає дурні спогади... — буркнув собі під ніс чоловік та сунувся до виходу. —  Може тобі кави зробити, щоб ти подобрішала?

— Кави буде мало. Тут треба важку артилерію, — насуплено промовила.

— Відбивні підсмажити? — з розумінням спитало "золотко", змушуючи здивовано здійняти брови. О це так телепатія! Хто б міг подумати, що демони настільки турботливі та спостережливі. — Кілограма два, так?

— Давай три... — посвітлішала та розтріпала волосся на голові. — В нас же ще й дитина є. Тільки м'ясо наступного разу купуватимеш ти, а то я збанкрутію через вас.  Домовились?

— Домовились, відьмо. Прокидайся, а я поки піду на ріжу філе та відіб'ю. А то чує моя душа, що якщо відбиватимеш ти, то з філейної частинки курки можеш випадково перейти на мою.

— А ти починаєш мене розуміти, — віддала належне красеню. — А так і не скажеш, що нахабна скалка в дупі, яка хотіла мене провчити ніччю.

— Хто ж знав, що в тебе така охоронна система. Що, горгони в роду потопталися? — поцікавився він, сонно позіхаючи. — В тебе доволі цікава магія, тобі не казали цього раніше?

— Та хто там тільки не топтався, — зізналася. Чого там вже було брехати? Відьми самі по собі такі створіння, які мають стовідсоткову сумісність зі всіма расами. Чи то через гени, чи то через паскудний характер, який неможливо переперти. —   І горгони, і гноми, і ельфи...

— Я то думаю, чого в тебе погляд горгони, краса ельфійки, а характер як в прогорілого гнома, — розсміявся Даймонд, розстібаючи кілька ґудзиків на сорочці.

Мій погляд зачепився за оголену шкіру й згадалося, як я ніччю торкалася її губами іншим тілом. Від дивних спогадів захотілося отямитись, бо зазвичай слідом за обіймами йшло пекло. А мені не дуже хотілося знову до нього потрапити. Тому я лишень нервово смикнула оком й кинула в чоловіка подушку.

— Скажи дякую, що священиків не було. А то б дала тобі хрестом в лоба, полила б священною водою і страждав би ти собі довго і нудно, — висунула язика немов дитина. — А так, живеш собі щасливий.

— Я буду щасливим, коли відпрацюю цей контракт і потраплю додому, — серйозно промовив Райт, перш ніж вийти з моєї кімнати,  а я чомусь повірила йому.

Ні, наш світ точно не був створеним для демонів. Тут не було чітко видно чорного та білого. Навпаки. Він складався з тисяч відтінків сірого і в них було так легко загубитися, що часу думати про градацію не було. Інколи, мені було через це дуже шкода. Я б теж хотіла побачивши людину вперше у своєму житті, чітко знати чим вона для мене обернеться — злом чи добром. Але так як це було неможливим, доводилося набивати синяки та помилятися знову і знову.