Розділ №8. Спокусливий красень

ДАЙМОНД РАЙТ:
Холодна підлога тонула в напівтемряві. Я сонно плентався  сходами до своєї кімнати, уявляючи, як зараз впаду на диван та відісплюсь. Всі ці телепортації та нерви так виснажували, що я вже навіть почав мріяти про рідне Чистилище, затишний будинок та посиденьки з чимось міцним коло вогню. І бажано без цієї божевільної, яка дивиться на мене періодично як на чек у мільярд золотих, а періодично, наче я маленька безпомічна дитина. Ця відьма, напевно, ще довгий час буде являтися до мене уві сні. Неймовірна жінка! Мало того, що пустила у свій дім вищого демона, так ще й без жодного остраху дозволила йому жити з собою. Мені аж цікаво стало, її мати що, не вчила, що не можна пускати у свій дім незнайомців? Певно за цією  роботою останній глузд втратила...

Нарешті дійшовши до кімнати, я втомлено застиг посередині коридору — виявляється тут було чотири кімнати.  Те, що мені в першу — я ще якось згадав. А от в яку саме...? Що там, що там було вимкнене світло і не доносилося ні звуку. Абсолютно однакові. Хоч би стрілочку намалювала — «Тобі сюди». А на інших написала б «Не заходь, бо вб'є». Вбити, вона точно не вбила б, але так принаймні було б зрозуміло куди мені.

Простоявши кілька хвилин, я вирішив не гаяти часу дарма і смикнув за ручку, ступаючи всередину. Мить, і якась невидана рожева хвиля диму охопила все моє тіло крім обличчя. Вона втиснула прямо в стіну, вибиваючи повітря з грудей. І ніяка фізична сила, ніяка магічна сила не допомогла мені хоч якось зсунутись з місця хоча б на міліметр. Зате відкрився вид на чудесну картину, від якої я і сам застиг на місці й перестав вириватися.

Моя пришиблена відьма, ніби в трансі висіла в повітрі, оточена рожевим димом. Вона була одягнена в одну нещасну довгу сорочку, яка ледь прикривала її стегна. Й коли Адель простягнула до мене руку, я настільки замилувався красивими ногами, що навіть не відразу відчув як вона стиснула мою шию. Мить — і дівчина нахилилася до мого обличчя так близько, що я міг відчути її дихання. Щось в грудях  стало дивно битися, й мені захотілося поцілувати її. Але в наступну мить магія в її очах згасла й дівчина відсахнулася від мене.

— Якого біса ти тут забув...? — розлючено запитала вона, протягуючи пальці вперед. Рожевий дим, який весь цей час мене сковував, ніби слухняний пес повернувся на своє місце й розчинився у її долоні. — Ти зовсім безсмертний...? Чи як?

— Якщо вже на те пішло, то так. Безсмертний, — буркнув, розправляючи на собі одяг і крадькома дивлячись на спокусливі ноги. Це ж треба так необачно вляпатись... — В тебе з цим якісь проблеми...?

— Ще раз увійдеш в мою кімнату, коли я сплю — станеш смертним, — констатувала вона, а я аж розсміявся від її серйозного обличчя. — Дарма смієшся, демоне.

— І що ти мені зробиш? — забавлявся, повільно ступаючи в її бік. Було цікаво, наскільки вона немає інстинкту самозбереження. Та й треба було нагадати їй, що впускати в будинок чужинців небезпечно. Тому я почав посуватися ще ближче. — Маленька, мила відьмочка, яку ніхто не почує навіть якщо вона кричатиме. Я можу з легкістю загнати тебе в глухий кут і...

— І що...? — посміхнулася вона як божевільна, поки я її змушував відступати до самого ліжка. Невже вона зовсім не боїться того, що я можу з нею щось зробити...? — Що ти плануєш зробити, мені аж цікаво?

— Провчити, — різко нахилився до її обличчя й прошепотів у губи. Відьмочка, не очікуючи подібної швидкості, зашпортнулася, злякано схопилася за мою сорочку і полетіла в ліжко разом зі мною.

Секунда — і той самий магічний дим огорнув моє тіло в польоті, не даючи виставити вчасно руки. Я впав прямо на це безсмертне дівча, яке видихнуло в мій напіввідкритий рот рожевий дим. Магія пробралася в легені і я так і завмер, неспроможний поворухнутися чи хоча б кліпнути очима!  Мало того! Так я ще й примудрився впасти прямісінько на її губи! Від цього кволого поцілунку в моїх грудях нестримно защемило, ніби хтось засунув між ребер шматок розпеченого металу. В голові відразу ж промайнула стара сімейна страшилка, в якій демон тричі цілує когось і стає навіки прив'язаним до нього. Від страху, я навіть спромігся кліпнути декілька разів! Але цей дурний туман так і не відпускав!

— Клятий демон! — гаркнула Адель, намагаючись спихнути моє тіло з себе, але натомість домоглась лише того, що я здійнявся над нею й знов упав прямісінько в її губи. — Та хто ж вас у Чистилищі відгодовує таких важких! Ти що, сотню кілограмів важиш?!

Магічна хвиля дивовижним чином знову стиснула мої груди, вириваючи з напіввідкритих губ стогін. Дитяча страшилка перестала бути смішною і я судомно намагався хоч якось отямитись, але схоже, що заклинило не лише мене, а й магію відьми. Бо замість того, щоб розсіяти цей проклятий туман й дати мені спокійно з себе злізти, вона приречено розкинула руки в сторони та розслабилась.

— Щоб я ще раз зглянулась над демоном! Та ні за що! — буркотіла вона з-під мене. — І чхати мені, що він привабливий та добрий! Тепер на роботу братиму лише тих чоловіків, яких можна буде з себе легко стягнути!  Так і напишу в контракті! «Шукаю робітника до шістдесяти кілограмів!», а не це чудовисько, яке важить як холодильник...

Я слухав тираду відьми й молився всім богам, щоб вона знову не взялась мене підіймати. Е ні! Краще я вже якось на ній переночую, ніж знову відчую як від поцілунку з нею мене буквально б'є магією. Не те щоб я різко почав вірити в дитячі казочки, але зв'язувати своє життя з відьмою, яка не могла контролювати свої сили я аж ніяк не збирався! Ще чого не вистачало!

— І чого ти на мене так дивишся?! — сердилась вона. — Насолоджуйся, бовдуре! Твоя жартівлива вихідка коштуватиме мені спокійного сну найближчий тиждень!

«Не настільки я вже й страшний, щоб снитися тобі в кошмарах стільки часу!» — сварився подумки. — «Чудовисько своє рожеве сховай і я сам втечу від гріха якомога далі й від тебе!»