Розділ 3.1

Місяць був досить насичений. Я познайомилася з Романом. Він тепер майже кожен день зустрічав Мирославу після пар, і вони йшли разом до гуртожитку. Щоб не відчувати себе зайвою, я завжди намагалася знайти привід не йти разом з ними. В мене було таке враження наче я якийсь злочинець, що підглядаю за їхнім щастям. Щось було щемливе в тому, як він вчив її жестовій мові, а вона питала значення чудернацьких слів і заливисто сміялася. 

І ось настав день ікс, коли Мирослава запросила Романа в гості. Що означало що я сьогодні домовилась готуватися до пар разом з одногрупницею Мариною, при чому так наполегливо, що залишуся в неї ночувати. Жах яка правдива історія, враховуючи що це вечір пʼятниці. Тільки психи готуються до навчання в цей день. 

Ми з Мариною весело проводили час, дивлячись комедійний серіал. Після довгих теревенів та обговорення сюжету, ми почали вечірню рутину. Я зібралася піти в душ, і після цього лягти спати. Бо немає нічого кращого за здоровий 10 годинний сон. Звучить як гарний план, який я не проти втілити в життя.

Я розчісувала своє кучеряве волосся, коли почула як Марина сміється. 

— Сподіваюсь, тобі ніхто не трапиться на шляху до душу. Твоя зачіска виглядає так, ніби тебе 220 жахнуло.

— Дуже смішно. Обіцяю всіх переляканих моїм виглядом відправляти до тебе в кімнату для заспокоєння. — Я показала їй язика, на що дівчина ще раз розсміялась.

Взявши рушник і засоби по догляду, все ж таки вийшла з кімнати і пішла в душ. Моя дорога пролягала через спільну кухню. Та як тільки я туди зайшла, мій погляд зачепився за темношкірого хлопця, який входив з іншої сторони блоку. Він був гарний, з обʼємними афро кучерями, що дуже нагадували мою зачіску. Помітивши мене, він зупинився, і я зробила те ж саме. Пройшли якісь мілісекунди, коли він видав:

— Заходить до хати… — Я миттєво зреагувала, коли почула ці слова і інтонацію.

— Бабай волохатий — продовжила я, і ми обоє розсміялися. 

— Можна? — Запитав він, протягуючи руку до мого волосся. Я кивнула, в той час як в моїй голові думки змінювали одна одну зі швидкістю світла. Нарешті все стало на свої місця. Не хотілось навіть самій собі зізнаватися, але я все ж таки чекала цього моменту з нетерпінням. І ось ми тут, посеред кухні, я в піжамі, без макіяжу, з рушником на плечі, він в майці і шортах, з брудною сковорідкою в руці. Обидва патлаті.

— Неймовірно — сказав він, проводячи кінчиками пальців по моєму волоссі.

— Ми з тобою як два придурки. — Він відступив на крок і розсміявся.

— Що ж, саме так я виглядаю і поводжусь більшу частину свого життя.

— Те саме — мовила я з посмішкою, і від його посмішки у відповідь щось защеміло в моєму серці.

— То ж як звати людину, завдяки якій я маю цей чудернацький напис? — Запитав він, помахавши рукою так, щоб було видно "бабай волохатий".

— я Лада.

— а я Ернест. — Він протягнув мені руку і я радо її потиснула. Мені сподобалося те, як кольори наших шкір контрастували один з одним.

— Що ж, будьмо знайомі. Якщо хочеш, зайди до Марини з 603 кімнати, візьми мій номер телефону. Бо якщо я ще трохи тут з тобою постою – не встигну в душ. — Він розсміявся, і відступив, пропускаючи мене вперед.

— Добре, я тобі обовʼязково напишу. — Я ніяково кивнула, і все ж попрямувала митися, а він пішов мити сковорідку.

Мене переповнювало якесь незвичне почуття. Я як робот, робила все на автоматі, прокручуючи в думках зустріч з Ернестом. Це так дивно, розуміти що перед тобою людина, яка буде з тобою все твоє життя. Ідеальний компаньйон. І хоча я його не знаю, побачивши Ернеста я, на свій подив, відчула полегшення. Бо, здається, поруч з ним я зможу бути собою.