Розділ 2.2

Пари тягнулися так довго і нудно, що мені ледь вдалося дочекатися їх закінчення. На виході з університету ми з подругою розійшлися в різні сторони – Мирослава з деякими одногрупницями пішла на виставку, а я попрямувала до гуртожитку.

По дорозі зайшла в супермаркет, купила хліба і мівіну, бо для щастя треба небагато. Насправді я любила залишатися одна. Так можна було спокійно займатися своїми справами, готуватися до пар, слухати музику без навушників. Мені звісно подобалося жити з подругою, але навіть найкращим друзям необхідно іноді відпочивати один від одного. Бо через різні звички й вподобання може накопичуватися роздратування, що обовʼязково матиме негативні наслідки.

Своїм планам я не зраджувала – заварила літр чаю з лимоном, загорнулася в плед і почала готуватися до завтрашніх пар.

Мирослава повернулась під вечір, в дуже піднесеному настрої.

— Як все пройшло ?

— Це була найкраща подія в моєму житті! Ти не повіриш кого я там зустріла!

— Воу, воу, жіночко, спини коней і давай все по черзі — Мирослава видихнула і плюхнулась на своє ліжко.

— Ну добре. Якщо коротко, я зустріла свою Споріднену Душу. — Я шоковано глянула на подругу. В голові миттєво сформувалися мільйони запитань, які я поспішила озвучити. 

— Ти впевнена? З чого ти взяла що це саме він?

— Бо він німий! — Мирослава потрясла своїм запʼястям без напису в мене перед очима.  — До того ж у нього напис з моїми словами.

— Ну не тягни, як це сталося?

— Я помітила його біля своєї улюбленої роботи Алли Горської "Боривітер". Він був такий гарний, в сорочці, з розпатланим темним волоссям. Він так захоплено розглядав картину, що я не втрималася і вирішила познайомитися.

— І що за напис в нього на руці?

— "У вас гарний смак". — Я пирскнула від сміху.

— Ну іще б це було не так, коли його споріднена душа це ти. — Мирослава зашарілася, проте продовжила розповідати.

— Ти не уявляєш як він подивився на мене у відповідь на мої слова. В мене від його посмішки серце в пʼяти пішло. А від проникливого погляду карих очей всі думки з голови повилітали. Стояла й кліпала віями як остання дурепа.

— Нічого собі, і що далі?

— Ох, він відвів погляд, дістав блокнот, зробив запис і простягнув мені. А там було написано "ти прекрасна", уявляєш?

— Боже, я уявляю як тобі було ніяково.

— Ото ж бо й воно, я стояла червона як помідор і лепетала щось нерозбірливе.

— Я звісно за тебе рада, та треба ще подробиці!

— Та що тобі розповідати, він, як ти вже зрозуміла, німий. Спілкувався зі мною через блокнот. Його звати Роман, він на два роки старший, навчається в нашому університеті, заочно. Тільки здається факультет інший.

— Оце так історія. Все стало на свої місця. Тепер зрозуміло чому в тебе немає напису. 

— Отож, я й сама не думала що так буде. Тепер треба записатися на курси вивчення жестової мови..

— О-йой, я так розумію мене це також не омине.

— Ну звісно, ти ж хочеш бути дружкою на нашому весіллі?

— А ви встигли аж так далеко обговорити свої плани на майбутнє?

— Ну ні звісно, проте завтра ми плануємо зустрітися після пар.

— Знову мені самій чапати в гуртожиток. — Я вдала легку образу. — І де пройде найромантичніше перше побачення?

— В тату салоні!

— Що? Мені не почулося?

— Так, я хочу зробити собі ті слова, що він мені написав. Уяви як буде гарно, не просто слова, а ще й з його почерком!

Так пройшов вечір за обговоренням всіх подробиць, планів і фантазій. Я була безмежно рада за подругу. Піднесений настрій Мирослави передався і мені. Можливо я теж скоро зустріну свою Споріднену Душу.