Бонус

Про гномів, танці та випадкові доленосні зустрічі

— Ти знущаєшся?

Стефан дивився на мене з таким виразом обличчя, наче я запропонувала йому щось вкрай непристойне і таке, що порушує закони світобудови.

— Анітрохи. Серйознішої пропозиції світ ще не чув.

— Я розумію, звісно, що ти переживаєш за друга, але, по-твоєму, це розумно? 

— А що такого? — Я невинно кліпнула очима. — Вважай, що я заповнюю прогалини своєї освіти й поглиблюю знайомство з культурою малих етнічних груп. У мене, може, досі в пам'яті картинка з того підземелля. Та, що з жердиною. Потикатися до бару для суворих бородатих рудокопів — це надто провокаційно, не сперечаюся. Але фестиваль-то начебто міжнародний — приходь, хто хоче, йди, коли заманеться, три чверті відвідувачів — не гном'ячої раси, я уточнювала. Трохи шуму і танців, живий вогонь, смачна їжа, солодово-пшеничні продукти бродіння, крапля легковажності, нові знайомства. Абсолютно випадкові, прошу зазначити. Усе, як і має бути по канону.

— Я б не ліз у чужу душу. А непрохана жалість — це взагалі принизливо. Він знаменитість, шанований дракон, красень, багатій і все таке. Ти впевнена, що йому потрібна допомога у сердечних справах, тим більше... гм... наша?

— Ні в чому я не впевнена. Але дивитися вже не можу, як він постійно уникає життя. Сам знаєш, така поведінка має наслідки.

Стефан важко зітхнув, скуйовдив і без того недбалу зачіску.

— Амадо не погодиться йти з нами.

— А ми з ним і не підемо. Наше завдання — підштовхнути його до дії. Далі вся надія на вроджену схильність до авантюризму і щасливі збіги. 

— Він відмовиться.

— Ми з Мірабель усе продумали. Від розслідування так просто не відмахнешся, це робоча необхідність, а він в нас дракон відповідальний. — Я махнула в повітрі згорнутим у рулон наказом із королівською печаткою. — А ми з тобою простежимо, щоб «необхідність» не закінчилася занадто швидко.

Мій чоловік пустив очі під лоба й видав, ні до кого не звертаючись:

— Боги, ось за що мені таке покарання?

— Карма, — зітхнула я. — Неминуча відплати за минулі витівки. І взагалі, не підтримати Амадо у скрутні часи було б підло з нашого боку.

— Гаразд, — здався Стеф. — Коли виїжджати?

Міжнародний фестиваль гном'ячої культури й мистецтва зустрів нас феєрверками, гуркотом музики, веселими хмільними вигуками, святковими прапорцями й горами різноманітної їжі на відкритих кухнях. Величезне поле було заставлено наметами та сценами, всюди вирувала торгівля, прилавки ломилися від дивно оздоблених іграшок, небачених пристроїв і механізмів, кумедного посуду, гірничого інвентарю та шахтних інструментів, а також вишитих серветочок, мережив, прикрас та іншої милої жіночої мішури.

— Скільки тут народу! — вражено присвиснув Стефан, розглядаючи різношерстий натовп. — Ну і як шукати в ньому цього вашого артефактора, як там його?

— Грехема Колтіса, — похмуро підказав Амадо. — Гнома, контрабандиста, генія механічних пристроїв. Гадаю, в підпіллі його шукати треба, а не тут.

— Давайте хоч спробуємо.

Зрозуміло, шукали ми довго, а заразом слухали пісні, дегустували напої, назбирали новин, трохи втомилися і злегка очманіли від масштабу заходу. Однак варто було нам знайти одну єдину вільну лавочку, як зовсім поруч весело і заливисто заграла музика. 

— О! Ірландські мотиви й тут у моді? — Я піднялася і проштовхалася до невеликого круглого майданчика, на якому розташувалися виконавці. Три бородатих гноми: один зі скрипкою, другий із флейтою, у третього в руках щось на зразок тріскачки. Поруч хвацько витанцьовували дві миловидні рудоволосі гном'ячі дівчини. Летіли за вітром картаті зелені спідниці, пурхали широкі рукави блузок, струмували червоні стрічки у волоссі. Ніжки, взуті в акуратні туфлі на підборах, вистукували хитромудрий ритм. Народ плескав у долоні і схвально свистів, а потім найвідчайдушніші глядачі теж приєдналися до танцю.

Несподівано ззаду мене гукнув знайомий голос:

— Леді Гелено? 

Я озирнулася — переді мною стояла княжна фейрі. Легка персикова сукня, перехоплена тонким фіолетовим поясом, сяяла в променях призахідного сонця помаранчевим полум'ям, райдужні крила розсипали по землі кольорові відблиски.

— Леді Одетто! — абсолютно щиро зраділа я й обійняла стару знайому. — Звідки ви тут?

— Та ось. Втекла від робочої рутини, а то зовсім вже забула, як веселитися.

— І правильно. — Я нахабно підхопила її під руку. — Нема чого киснути, коли кругом таке свято. Ходімо до інших, бо я тут не одна. Думаю, моїх супутників ви добре пам'ятаєте.

— Ох, — зніяковіла вона, помітивши Амадо. — Думаєте, це доречно? Може, мені не раді будуть?

— Лише кілька хвилин. Але не привітатися було б зовсім непристойно.

Спочатку Одетта ніяковіла і червоніла, потім, зрозумівши, що ніхто не збирається згадувати витівки її дядька, розслабилася і навіть розповіла нам дещо про життя свого князівства.

— У нас багато чого змінилося: я вмовила батьків переглянути торгівельну політику, взяти кредит на встановлення стаціонарного порталу й укласти будівельний контракт. А головне — запропонувала гномам обладнати в нас щось на кшталт механічного театру або парку розваг. Ну, знаєте, коли все їздить, крутиться, візочки вгору-вниз носяться по рейках, музика грає, як у заводній шкатулці, але з усілякими декораціями, світловими ефектами й набагато масштабніше. Багато хто приїжджає подивитися на це диво: туристи, любителі романтики і яскравих емоцій. Дітвору привозять. Проєкт успішний й прибутковий, ми навіть за кредит вже розрахувалися. Мені подобається з ним поратися, це краще, ніж працювати на ельфів і трястися над митними перемовинами. А ще мені дуже сподобалися гном'ї танці, — зізналася вона. — Вони складні, то вогняні й пристрасні, то легкі й повітряні. Я навіть вивчила кілька, але ніхто з друзів мого інтересу не поділяє, а шукати партнера в натовпі незнайомців ніяково.