Епілог

Сезон сотні весіль закінчився через три тижні. Ні скандалів, ні гучних потрясінь, все чинно, шляхетно і навіть злегка нудно. Цього разу ста пар, які мріють про якнайшвидший шлюб, не склалося, але хіба це важливо? Головне — емоції та нові знайомства, а їх було більш ніж достатньо.

Урочисте закриття відбулося наприкінці січня, після чого народ почав роз'їжджатися по домівках. Дехто бідкався, що все так швидко закінчилося, але загалом і гості, і організатори, і навіть міські торговці залишилися задоволені: любителі весело провести час отримали майже місяць розваг, а чутки про те, що сталося, ще багато тижнів розбурхували уми обивателів. У місто потягнулися шукачі сенсацій і шанувальники самостійних розслідувань, особливо спритні підприємці навіть почали проводити екскурсії «місцями бойової слави». Тема викрадення, перероблення та зберігання магії довго займала перші шпальти «Королівського пліткаря», але репутація храму Подвійного Переміщення не постраждала.

Коли остання делегація залишила палац, я нарешті видихнула з полегшенням. Увечері дали справжнісінький бенкет для організаторів і прислуги. Вже хто-хто, а лакеї, покоївки та кухарі відпрацювали у свято і по дві, і по три норми. Сестри Афлуї вмовили музикантів зіграти останній концерт, тож загальне застілля увінчалося гучними танцями.

Мою відмову Амадо сприйняв зі стриманістю та гідністю, що викликали в мене глибоку повагу і кошмарний сором. 

— Мені дуже шкода, що я завдала тобі болю, — не треба бути менталістом, щоб зрозуміти, яка буря зараз у нього в душі. — Вибач, але я насправді думаю, що так краще. Сама не можу пояснити, чому. Мабуть тому, що ти заслуговуєш на ту, хто кохатиме тебе усім серцем, ту, хто летітиме з тобою крило до крила. Я вірю, що твоя доля чекає на тебе попереду. І вона по-справжньому прекрасна. 

Дракону вистачило витримки привітати нас зі Стефаном, вампірові — такту, щоб не сяяти від щастя надто вже відверто.

— Раптом що, лабораторія до твоїх послуг, — додав він. — Буду радий допомогти.

Наступного дня всіх організаторів викликали до короля. Згідно з правилами, кожен із нас міг вимагати нагороду за свій внесок у проведення свята. Прохання виявилися найрізноплановішими. Варден, наприклад, захотів зробити свій авторський кондитерський знак міжнародним. Сестри Афлуї попросили п'ятирічної підтримки для благодійної школи мистецтв на своїй батьківщині. Кассарі отримала в подарунок унікальне ілюстроване видання заклинань зі стихійної магії з колекції храму, Вірен — стипендію на навчання в одному з найкращих університетів Орбіса, Вільхельм — безвідсоткову позику на облаштування власного кінського господарства. Гі відмахнувся, заявивши, що все, що йому треба, у нього вже є. 

Коли черга дійшла до мене, я ледь язика від хвилювання не проковтнула. Адже ось він, момент, що змусив мене вплутатися в цей відбір!

— Ваша величносте, — почала я несміливо, але, спіймавши підбадьорливий погляд Мірабель, продовжила набагато впевненіше. — Я б хотіла, щоб корона Нантанії профінансувала масштабне дослідження у сфері міжсвітових переміщень. І, якщо все вдасться, сприяла тому, щоб мої батьки перенеслися на Орбіс і залишилися жити тут.

Король здивовано підняв брови, але погодився.

— Я мало розуміюся на цих матеріях. Чим можу — допоможу. Однак практична реалізація залишиться на совісті службовців храму.

— Дякую.

Ох, як Стефан зрадів новинам! Обійняв мене, розцілував, закружляв кімнатою.

— Ти — найрозумніша іншосвітянка з усіх, що мені зустрічалися, — заявив він. — Пишаюся твоєю цілеспрямованістю!

Побічним ефектом мого бажання, щоправда, виявилося те, що вампіра я тепер бачила здебільшого зі спини або з величезними талмудами в обіймах. Ми переселилися в більш просторе приміщення, теж при храмі, і облаштували там казково-затишне лігво: з камінною залою, зручною спальнею і двома робочими кабінетами. Мені запропонували долучитися до розробки адаптаційних програм, а там якось непомітно підтягнулися організаційні обов’язки й нова посада з хорошою платнею… Словом, за палацом сумувати не довелось. 

Десь через пів року Стефан гордо виклав переді мною якісь незрозумілі схеми, а ще за місяць у залі переміщень відбулися перші випробування. На жаль, провальні.

— Ну що ж, негативний результат теж може принести користь, — заявив магістр. — Не падай духом.

Вампір насупився, два дні ходив засмучений й сердитий, а потім знову на довгі тижні занурився в розрахунки. На нього чекали спроби, провали, нові спроби… Перша контрольована подорож відбулася наприкінці року, і я почала рахувати дні до години «ікс».

Повернення додому виявилося якимось... буденним, чи що? Вівтар, пентаграма, сяйво магічних потоків, ривок, ляск, вихор — і ось ми зі Стефаном уже стоїмо посеред знайомої до болю вулиці мого рідного міста. Сірі п'ятиповерхівки, злегка витоптані газони, бульвар із тополями, припарковані автівки, вигоріла під сонцем вивіска супермаркету, люди, що поспішають у своїх справах. Нічого особливого, але в мене горло стиснулося. Вампір із цікавістю озирався на всі боки й поправляв маскувальне закляття на крилах.

— Треба ж! Який впорядкований у вас світ. Але занадто холодний і тьмяний.

Я мовчки потягнула Стефана за собою. Те, що батьки вдома, ми знали напевно — переміщення відстежувало споріднену енергетику. Ми піднялися напівтемними сходами, знайшли потрібну квартиру, подзвонили. Двері відчинилися.