Глава 34.2

Гвідо як у воду дивився. Місце заарештованого Бернарда віддали Мірабель, тепер на її тендітні плечі лягла турбота про гостей і порядок у палаці. Однак з огляду на унікальність ситуації програму сезону справді урізали. Кілька балів, посиденьки у великому залі біля каміна, прогулянки містом і околицями, катання на ковзанах, майстер-клас з прикрашання десертів від Вардена — на мій смак, і так доволі велика програма розваг. 

Наступного дня після відбуття ельфійської делегації до мене в кімнату постукав Амадо. 

— Я приніс новини, — усміхнувся дракон. — По-перше, Пауля офіційно взяли під захист корони. Поки, щоправда, в рамках експерименту, але все ж його здатність до контрольованого поглинання небезпечних заклинань може виявитися корисною.

— З метою безпеки палацу і країни?

— Виключно. — Дракон запропонував мені спертися на його руку й потягнув гуляти коридорами. — По-друге, він як унікальний представник свого виду міг би допомогти нам із вивченням звичок нежиті. Такі знання на дорозі не валяються, може, вдасться налагодити хоч якусь комунікацію й врегулювати питання співіснування. Пауль, до речі, не проти.

— Не мучте його тільки надмірно запитаннями. Він ще дитина.

— Не хвилюйся, будеш сама контролювати процес: найвищим повелінням йому виділили кімнату на території палацу, а також призначили утримання і магічне харчування, як особливо цінному співробітникові.

— Ого!

— Сам здивувався. Але твій вихованець уміє підкорювати серця. 

Ми безцільно прогулювалися галереями палацу, проте в якийсь момент Амадо рішуче повів мене на вулицю. 

— Сьогодні чудове сонце. Хочеш помилуватися на водоспад із тераси?

Під магічним пологом було тепло і затишно, сонечко іскрилося і переливалося веселковими вогниками, розсипаними по сніжинках. Я мовчала, роздивляючись красу природи, дракон поклав руки на різьблені поручні над прірвою і наче про щось глибоко замислився. Нарешті, зрозумівши, що тиша починає пригнічувати, він відкашлявся і повернувся до мене.

— Олено, взагалі-то є дещо, про що нам варто поговорити. Не про роботу.

Серце тьохнуло і пропустило удар. Я мимоволі переплела пальці рук, кивнула.

— Знаю, прозвучить дивно, особливо у світлі того, що ти вже знаєш, як я до тебе ставлюся, але... Можливо, ти погодишся зустрічатися зі мною? Наше знайомство виявилося вкрай сумбурним, але це не означає, що в нас не вийде заповнити прогалини. Злітаємо на мою батьківщину, познайомлю тебе з родиною. У нас красиво, а замки будують під самими хмарами. Ми можемо навіть оселитися там, думаю, тобі сподобається. Ти любиш гори?

— Не впевнена, — знизала я плечима. — Я була кілька разів у дитинстві, мама возила — показати снігові шапки. Красиво, але, як на мене, занадто велично.

— Ти звикнеш, — запевнив дракон. — До краси та величі легко звикнути.

Прозвучало це значуще, навіть занадто. Зелені очі пропалювали, витримати погляд Амадо виявилося важче, ніж я думала. 

— Слухай, а чи не зарано знайомити мене з батьками? Хто я для них? Іншосвітова переселенка зі скандальною репутацією, яку ти знаєш без року тиждень. Ні освіти, ні постійної роботи. Сумнівна партія, якщо чесно.

— Ти встигла налагодити контакт із расою, яку до цього вважали нерозумною, викрити змову і допомогти Нантанії зберегти добре ім'я. По-моєму, це достатній послужний список для любителів пошукати формальні заслуги. Але найголовніше, що за всім цим стоїть дивовижна, світла, цілеспрямована і відповідальна людина. Я був би дурнем, якби продовжив шукати більшого. У мене немає ні краплі сумнівів у своєму рішенні.

Він нахилився, ласкаво провів пальцями по моїй щоці, а потім поцілував. Спочатку обережно, потім більш вимогливо. Шкіру жаром обдало, по тілу пройшло тремтіння. Мене й раніше цілували, чого вже відмовлятися. У школі, класі в одинадцятому, незадовго до випускного, в університеті, коли я вперше пішла на офіційне побачення. Зрештою, навіть Стефан, нахабна вампір'яча пика, не проґавив такої нагоди. 

Поцілунок Амадо був зовсім іншим: наполегливим, пекучим, рішучим. Полум'яним, як і сам дракон, і нескінченним, як політ уночі під зірками. Поцілунок чоловіка, впевненого в собі та своїх бажаннях. От тільки мені стало ніяково і соромно, ніби закралася між нами крихітна брехня, очевидна для мене, невидима для нього.

І я відсторонилася.

— Амадо...

— Не кажи нічого. — Він притиснув палець до моїх губ. — Усе занадто швидко. Тобі потрібен час обміркувати те, що трапилося — це нормально. Просто пообіцяй, що справді обміркуєш.

Він відпустив мене, злегка стиснув мої пальці, а потім пішов, залишивши в цілковитій розгубленості. Я трохи поблукала терасою, бездумно вимальовуючи ланцюжком слідів візерунки на снігу, потім з усією злістю штовхнула крижинку, яка трапилася під ногами. Та що ж зі мною відбувається? Чому так складно зібрати думки докупи, а зрозуміти, чого хоче серце — так і зовсім неможливо! 

Хотілося надавати собі по щоках за цю бридку нерішучість. Боже, Олено, але ж це неймовірне везіння, просто приголомшлива прихильність долі: красень, магічно обдарований чоловік, розумний, тактовний, добре до тебе ставиться. Чи не про такого ти мріяла все життя? Ось він, на відстані витягнутої руки, чекає і, можливо, навіть кохає. Та всі учасниці відбору від заздрості вдавилася б. А ти? Чого тобі ще треба?