Глава 33.2

Фейрі розгублено моргав і озирався на всі боки, намагаючись збагнути, як узагалі сюди потрапив.

— Куди подівся Ауреліо, де мій золотий хлопчик? Що ти з ним зробив, паршивець? — заверещала дамочка.

— Де мій син? — Ельф абсолютно не по-королівськи згріб за грудки поважного дядечка і струснув, відриваючи того від землі. — Ми домовлялися, що ти сховаєш хлопчиська на кілька днів у надійне укриття, а замість цього ти згодував його болотній нежиті?

Стефан схилився до мого вуха і прошепотів:

— Ні, ну хіба це не чарівно? Не сімейка, а диво. 

Я шикнула, щоб не заважав спостерігати. 

— Руки приберіть, шановний. — Фейрі вирвався з наманікюреної хватки й для вірності відлетів убік. — Усе, що я зробив, відповідає нашому договору! І якщо ваш недолугий синочок не зміг просидіти спокійно кілька днів і потрапив до лап нежиті, то це не моя провина.

— Ти це підлаштував!

— А ось і ні, робити мені більше нічого! Він замість того, щоб допомагати, втік зачаровувати якісь брязкальця, розсилати квіти та замовляти нові костюми. Мені довелося самому вирішувати безліч проблем! Тож, якщо він і скрутив шию через власну необережність, то я не винен.

— Це все ти, ти його підставив! Я всім розкажу!

— Ви ніколи не зможете це довести, — зашипів крилатий, для більшої значущості злітаючи вище. Звісно, складно виглядати переконливим і ах-яким-злим, якщо в тебе зріст — півтора метра і черевце вже окреслилося під ошатним камзолом. — Шмаркач заслужив, як і ви. — Фейрі обдарував вінценосну парочку гордовитим поглядом. — Сина треба було виховувати, а не ганчірку! Ви не посмієте розголосити нашу угоду. Ми з майстром Фроггом просто доопрацювали та поліпшили ваші ідеї. Сказати правду, мені давно хотілося поекспериментувати з великими обсягами магії, але ресурсів бракувало. Нантанійці підло узурпували приплив енергії з інших світів. А тут такий збіг: дурненька іншосвітянка, яку можна звинуватити у всіх неприємностях, а потім викинути геть, аби не розпатякала, і пихатий бовдур, який з ентузіазмом школяра організовує ці самі неприємності. 

— Негідник, — процідила королева.

— Підприємець, — знизав плечима крилатий. — Поки ви всі ганялися один за одним, ми тихо й непомітно провернули все, що хотіли.

— Я б не був такий упевнений.

Стефан легенько підштовхнув принца в спину і вийшов із кущів на галявину. 

Ми з Ральфом і Амадо пішли за ним.

Фейрі нервово сіпнувся і здивовано втупився на нашу компанію, а на гордовитих обличчях вінценосної парочки виразно вималювався жах.

— Ну привітики, — нарочито розв'язно продовжив вампір. — А ми тут гуляли-гуляли й багато цікавого почули. 

— І записали для історії, — підтвердив Ральф.

— І засвідчили офіційно, — добив голова служби безпеки, активуючи по периметру галявини закляття, що відтворювали розмову. Десяток ракурсів, чудова картинка, звук шикарний, куди там об'ємному кіно! — Є чим доповнити?

— Ах! — Ельфійська королева закотила очі й сповзла в траву.

— Матінко! — Принц кинувся вперед і підхопив її непритомне тіло. Король з місця не зрушив. Показово, щоб його.

— Люблю сцени возз'єднання після довгої розлуки. — Стефан змахнув уявні сльози. — Любляча сім'я повернула втраченого сина. Радість-то яка!

Тиша, що настала, здавалася абсолютною, навіть попри щебет співочих пташок.

— Раз нових одкровень не планується, перейдемо до нагородження переможців? — поцікавився вампір.

Дракон окинув притихлих злочинців важким поглядом.

— На мій превеликий жаль, за законами Нантанії я не можу змусити нікого з вас постати перед судом. Дипломатична недоторканність, щоб її. Але зі схвалення королівської сім'ї... — Він покосився на брата, золотоволосий дракон упевнено кивнув. — Оголошую, що у вас є година на те, щоб покинути територію Нантанії. Так само ми залишаємо за собою право оприлюднити записану розмову в будь-який час, якщо в майбутньому виникне хоч крихітний сумнів у доброті намірів ваших країн щодо Нантанії або будь-кого з учасників цієї історії.

Обличчя короля ельфів вкрилося червоними плямами, фейрі й зовсім склав крильця й опустився на траву. 

— У вас залишилися запитання?

— У них залишилися відповіді, — вліз Стефан. — Але, підозрюю, що злегка неприйнятні у вищому суспільстві, правда? По очах бачу все, аж до інтонацій. До чого вже соромитися? Через етикет? Після такого-то провалу — яка різниця. Відведіть душу, високості, покажіть, на що здатні, якщо, звісно, вважаєте себе чоловіками, а не ганчірками. Чи копнути вас під зад для надання правильної траєкторії?

Чесно, я вирішила, що ельф зараз з'їздить вампірові по обличчю. Та й, схоже, Стефан цього й домагався, спеціально провокував. Але рафінований ельфійський корольок хоч кулаки й стиснув, битися все ж не наважився. Поправив розкішний плащ, задер ніс вище, підняв на ноги розгублену дружину і скомандував:

— Ходімо. Не бачу необхідності затримуватися в цьому негостинному місці. Нам тут не раді.

Амадо посторонився, звільняючи шлях. А мене охопило розчарування. І що, їм так це з рук зійде? Так? Просто взяли — і відпустили?! Пожурили, пригрозили, але навіть не виставили на публічний осуд? Я кинула обурений погляд на дракона, але той лише злегка плечима знизав — мовляв, вибач, статус зобов'язує, дипломатія, трясця! Ех, ну я й тугодум. Стефан раніше зметикував: якщо не можна нападати першому, то відбиватися у всіх світах і цивілізаціях ніби як законно.