Вечеряли ми тісним і вже звичним колом. Точніше, ми зі Стефаном їли, Пауль дрімав на підвіконні, а Амадо розповідав.
— Отже, що стосується ситуації в палаці, то вона, м'яко скажемо, неоднозначна. По-перше, я передав Ральфу все, що ми встигли з'ясувати. Він обіцяв стежити за Бернардом і старою ельфійською леді. По-друге, серйозних бід за нашої відсутності не сталося. Але на цьому, на жаль, радісні новини вичерпуються. Хтось пустив чутки, що магію викрала леді Гелена, особливо зухвалі навіть базікають, що в усьому винні співробітники храму. Вони, мовляв, проґавили потужного поглинача.
— От свинство! — обурилися ми зі Стефом хором.
— З десяток делегацій у спішному порядку покинули столицю. Приводи, зрозуміло, обрано найнейтральніші: проблеми зі здоров'ям, термінові звістки, невідкладні сімейні справи. Кілька найближчих розваг скасували, запланувавши замість них прогулянки містом. Зниклого ельфа шукають, причому найбільше за ним побивається дядечко Одетти. Мабуть, його ця втрата засмутила сильніше, ніж справжніх батьків. Шукає він принца настільки старанно, що навіть у Мірабель склалося враження — за жодних обставин не знайде.
— А що правителі священного гаю?
— Терміново прислали повіреного, але особисто не прибули. Чи то очікують неприємностей, чи то знають напевно, що з молодшеньким все і так добре.
— Якщо вони в курсі планів із викраденням, — на обличчі Стефана з'явився загадковий вираз, я б назвала його «той самий, що віщує чергову хитромудру капость». — То добре б їм підкинути листа, мовляв, принца в комфортному укритті вже немає, а куди подівся — не знаємо. Кумедно буде подивитися на їхню реакцію.
— Дай вгадаю: написати вам це ельфійською? — обережно поцікавилася я.
— Мені здається, весело буде, — блиснув очима вампір. — А потім, стоячи в тіні, будемо милуватися, як змовники рвуть одне одному волосся, крила і корони.
— Знаєш, а мені подобається, — раптово підтримав ідею Амадо. — Звісно, можна було б пред'явити стривоженій громаді вкраденого вухастика, довго й нудно наводити докази та зібрані свідчення, заарештувати Бернарда й пнути фейрі назад у їхнє болото, але я хочу не банальної справедливості, а прилюдної ганьби для всіх, хто це затіяв.
— А я — моральної компенсації за позапланове переміщення, зіпсовану репутацію і купу витрачених нервів. Тому приймається. Тільки скажіть, що писати, а то я загублюся у ввічливих зворотах і тонкощах ділового листування.
Вранці наступного дня Ральф повідомив новини: чергова делегація світлих ельфів прибула до двору і вже мала приватну тригодинну бесіду з його величністю в закритому кабінеті. Зміст розмови чоловік Мірабель описав коротко: «Спрацювало. Ваш вихід».
Мене охопило страшенне хвилювання. Вкотре прокручуючи в голові ретельно опрацьований сценарій, я постукала в кімнату ельфа.
— Ходімо, ваша високосте.
Принц не змусив себе чекати. Покірно вислухав настанови, кидаючи похмурі погляди на мовчазного Амадо, уточнив:
— А як же моя добровільна співпраця? Невже вона не рахується?
— Якби не рахувалося, я б вас, як кошеня, в пазурах до матусі й татуся приніс на очах усього королівського двору. А ось на тему кишенькових грошей, вже вибачте: втручатися у фінансові питання чужої сім'ї для дракона прийнятно тільки в разі захоплення цих самих фінансів. Хочете? Можу влаштувати. Однак у цьому разі вам жодної золотої монетки вже не побачити.
Ельф обдарував начальника служби безпеки важким поглядом.
— У вас, високість, із почуттям гумору погано, — вклинився Стефан. — Жартує лорд Тадео-і-Рейна. Жартує! — і додав знуджено: — Він вам і мідяка не залишить.
Ми спустилися у вітальню. Амадо зайнявся порталом. Пауль забрався на моє плече, Стефан накинув на монстра полог невидимості.
— Ну, як відчуття?
— Дивно, — зізналася чесно. — Наче на мені сидить невидимий восьминіг.
— Буває, — блиснув іклами вампір. — Головне, лікарям не розповідай, багато хто все життя так живе — і нічого. А взагалі, ти впевнена, що хочеш особисто бути присутньою на цій виставі? Можна ж просто подивитися з боку.
— У мене квитки в партер.
— Гаразд, — буркнув він. — Раптом що, я підстрахую.
— Ходімо вже, суфлер екстра-класу.