Глава 32

Подорож через портал виявилася набагато комфортнішою, ніж крізь просторову діру: ні тобі запаморочення, ні дезорієнтації, ні мерзенних супутніх ефектів на кшталт падінь на каміння. Один крок за тонку сяйнисту завісу — і ми опинилися в досить затишній вітальні. Злегка аскетичній і якійсь дуже вже чоловічій, але стильній. Я покосилася на брудні сліди, що потягнулися від порталу, і квапливо стягнула вуличне взуття.

— Залиш, — махнув рукою Амадо. — Тут не палац, килимів немає.

— А де ми? — Стефан зацікавлено оглянув приміщення.

— У мене вдома, — спокійно відповів дракон. — У сенсі, в невеликому лігві, облаштованому на околиці Аквінка на той випадок, якщо виникне бажання відпочити від палацової метушні або з'явиться необхідність сховатися від сторонніх очей, як зараз, наприклад. Дракон я врешті-решт чи ні? Повинен же я мати таємну печеру. 

— А що ми тут робимо? — встряв ельф.

— Ховаємося, зрозуміло. Не можна пхатися у саме пекло без розвідки.

— Логічно, — схвалив Стефан, потім провів пальцем по ледь помітному візерунку на стіні й уточнив: — Гарне заклинання, на відведення уваги чи на відлякування? 

— І те, й інше. Ще на блокування підслуховування, а заодно невеличку корекцію пам'яті надто охочим поживитися чужим добром під час відсутності господарів. 

— Гей, це взагалі-то незаконно! — кліпнув очима вампір.

— У мене допуск, — об упевненість дракона можна було розбитися, як об скелю. — І взагалі, хто б обурювався?

— Я не обурююся, а заздрю, — поправив Стефан. — Різні речі, погодься.

— Я б теж не відмовився зазирнути у твою лабораторію з артефактами. Є в мене кілька задумів, а навичок для втілення не вистачає. 

— Заглядай, чого вже там, подивлюся. 

— У тебе з ментальних впливів ліцензія є?

— Поки що ні. Влітку комісія. 

— Ясно. Будуть складнощі з підготовкою — звертайся, покажу на практиці корисні тонкощі.

Вони обмінялися багатозначними поглядами, і Амадо зробив запрошувальний жест. 

— Розташовуйтеся як удома. Нагорі є вільні кімнати й деякий одяг у гардеробній. Жіночого, зі зрозумілих причин, немає, треба буде прати й сушити, але решті знайдеться, у що переодягнутися. Ти... — Він обдарував ельфа таким поглядом, що принц ледь крізь підлогу не провалився. — Не здумай смикатися. По-перше, дім не випустить ні тебе, ні магію без мого дозволу, по-друге, зважаючи на все, ти й так вляпався далі нікуди, тож не погіршуй. Ну й по-третє: паскуднішим за дракона може бути тільки дуже злий дракон. А я злий. Це зрозуміло?

Принц покірно кивнув і перший поплентався сходами нагору. Амадо дочекався, поки вухата високість зникла з поля зору, і додав:

— Я займуся перекусом і запитаю в хлопців останні новини. Голову на відсікання даю, без нас не нудьгували. Через годину нарада в їдальні. Паулю, хочеш зі мною? Пошукаємо на кухні щось смачне.

Я дісталася гарячої води, мила і чистих рушників і втратила лік часу. Яке ж це блаженство — відмити бруд, а заодно з ним — хвилювання і страхи минулої доби. Безсовісно махнувши рукою на анонсовану нараду, я залізла у ванну, розслаблено заплющила очі й провалялася в блаженній млості майже всю відпущену годину.

А коли вилізла, то зрозуміла, що жодного бажання натягувати брудний одяг у мене немає. Сорочка, куртка і штани вирушили спочатку в таз із милом, потім у чисту воду. Викрутивши умовно випрані речі, я задумалася, як тепер спускатися до решти, потім подумки плюнула, обмотала в три шари величезного махрового рушника і пішла шукати магічно обдарованих помічників — сушити моє багатостраждальне вбрання.

Де тут знаходиться їдальня, я не знала, тому йшла, прислухаючись до тихих голосів: вампір із драконом розмовляли під ненав'язливий дзвін посуду. 

— ... не стану заважати, — тихо говорив Стеф. — Але обирати не нам із тобою, а їй, розумієш?

— Справедливо. Чесна угода і жодних капостей після? — Амадо здавався задумливим і максимально зосередженим.

— Обіцяю. Псувати життя дорогій для неї істоті для мене просто неприйнятно. Але, якщо Олена вибере тебе, будь добрий зробити все, щоб вона була щаслива. 

— Обіцяю. І від тебе чекаю того ж.

— Можеш навіть не сумніватися.

Вони не бачили мене, і, найімовірніше, захоплені розмовою, не чули. Я завмерла біля повороту, що веде в кухню, обережно виглянула з-за рогу. У склі буфета чітко виднілося відображення: чоловіки стояли один навпроти одного, міряючись поглядами. Потім Стефан простягнув руку, Амадо відповів міцним потиском.

— Удачі бажати не буду, — видихнув вампір. 

— Взаємно, — крива посмішка у відповідь.

— Олені ні слова.

— Зрозуміло.

Дракон із вдаваною байдужістю знизав плечима і розвернувся до плити. 

— Щось довго її немає, якщо не спуститься за п'ять хвилин, доведеться кликати. Розставляй тарілки, чи що.

— Угу.

Я тихенько позадкувала. Навшпиньки повернулася на другий поверх, притулилася до стіни спиною. Довелося з хвилину простояти ось так, приводячи до ладу дихання і серцебиття. З мокрого волосся капало на плечі, але щоки все одно горіли вогнем. Можливо, радіти треба було: два таких кавалери б'ються за мою прихильність! Якщо вірити словам Одетти, заради одного тільки танцю з драконом багато учасниць відбору готові були в чергу вишикуватися.