— Ні-ні-ні! Заберіть це від мене! Не дайте йому доторкнутися! Я все, все до останнього слова розповім! — завищав ельф тоненьким голосом, схопившись на ноги, а потім почав квапливо каятися. — Я справді не зазіхав ні на леді Гелен, ні на когось іншого! Так, зізнаюся, хотів злегка зіпсувати вам свято цього року, але щоб красти магію і вбивати? Ні-ні! Ми планували влаштувати з десяток неприємностей, кілька скандалів, дрібні розкрадання, загалом нічого смертельного. Потім шепнути про все газетярам, зробити так, щоб самовдоволені королівські мармизи стали буряковими від сорому, а ми б запропонували перенести наступний сезон в більш пристойне місце. Тобто, до нас.
— Ми? — Амадо вчепився за найважливішу частину зізнання. — Це саме? Давайте-но поіменно.
Ельф пішов зеленими плямами.
— Батьки мої, — мляво зізнався він. — І князівська родина фейрі, наші сусіди. Вони спеціально заради цього шмаркачку-княжну притягли на відбір, підсовували мені під ніс, раптом куплюся на її прозорі крильця. Тьху! Дрібна і бліда, одягається, як селючка, дивитися нема на що!
— Неввічливо так говорити про даму, тим паче в неї за спиною, — злегка гаркнув дракон.
— Справа смаку, — відрізав ельф. — Вам подобається — ви й милуйтеся.
— Оце благородне виховання у всій красі! — фиркнув Стефан.
— Ви знали, що до палацу привезуть болотну нечисть? — повернувся до основної теми дракон.
Ельф спробував удати невинний вигляд, але вийшло настільки неправдоподібно, що навіть я зрозуміла: бреше.
— Можливо, — ухилився він від прямої відповіді. — Я особисто — ні, але розмови такі чув.
— Від кого?
— Від компаньйонки моєї сестри.
— До речі, збігається, — вставила я, піднімаючи Пауля на руки й підходячи ближче. — Тепер зрозуміло, про що на балу розмовляли ці двоє.
Принц, простеживши за моїми маніпуляціями, почав тихо осідати в траву.
— А ну припинити непритомніти! Досить панянку з себе вдавати. — Амадо нахилився і струснув ельфа за комір, приводячи до тями. — Вдома істерику закочувати будеш. Ну нежить, ну ручна, не очікував?
— Як це взагалі можливо? — прохрипів ельф. — Невже ти й справді — поглинач?
— І не мрій: стовідсоткова людина. — Я погладила сіру голову вихованця. — Але перед тобою звітувати не буду. Ти навіщо в мене взагалі стріляв?
— Це не я! — набагато впевненіше, ніж раніше, видихнув вухатий. — Мерзенні фейрі все переграли, а провину вирішили звалити на мене. Гадки не маю, в чому наш чудовий план перестав працювати, але, підозрюю, що саме через тебе.
— Тобто ти визнаєш, що стріла — зі священного гаю?
— Угу, — кивнув горе-змовник. — Я таких у своїй кімнаті потім знайшов ще десяток. Думаю, стара карга підкинула, щоб ви за мною полювали та в її бік не дивилися.
— Куди подів інші стріли?
— Спалив, ясна річ. Не віддавати ж вам.
— А ще називаєте свої дуби священними, — розчаровано протягнув Стефан. — І не шкода природу псувати?
До відповіді принц не зійшов.
— А сюди ти як потрапив, твоя високість? Схоже, старі друзі виявилися не зовсім друзями? — продовжив допит Амадо.
Відповіддю йому став цілий монолог у дусі шекспірівської драми: про несправедливість світу, про корисливість крилатих, про підлість зрадників і багато-багато іншої лірики, з якої стало зрозуміло, що бідного невинного принца штовхнули під королівський зад і спровадили сюди через дірку в просторі. Тут його сповило шумопригнічувальним заклинанням, а коли принц почав смикатися — підняло в повітря. Утім, хто саме штовхнув — залишилося незрозумілим: ззаду ж били.
— Приголомшливо: зрадники зрадили один одного. Вкрай символічно, — підбив підсумок дракон. — Але ви, ваша високосте, найбездарніший змовник з усіх, яких я зустрічав. Тепер останнє запитання: що за магія пульсувала у вас у покоях? Ніяк, до таточка з матінкою за порадами зверталися? Чи зброю заборонену передавали спецканалом?
— Це не має стосунку до справи, — раптом задер підборіддя ельф. — Це особисте.
— Та куди ж вже більш особисте, ніж те, що ви вже розповіли? Викладайте, інакше ось цей... дедлайн... однаково у ваші думки залізе.
Ельф до хрускоту стиснув щелепи, загострені вуха почервоніли. Утім, дракон виглядав напрочуд серйозно, навіть я повірила, що Пауля справді попросять втрутитися.
— Розумієте, — обережно почав принц. — У мене на відборі теж свій інтерес був. Сердечного характеру, так би мовити. Але, на жаль, об'єкт моїх почуттів залишився холодним і неприступним. Довелося трохи позайматися приворотною магією. Виключно в законних рамках, — додав він швидко, присікаючи на корені зайві запитання. — Але, коли стандартні фокуси не спрацювали, я вирішив спробувати дещо специфічне, притаманне тільки ельфам. Ну ось цю пульсацію, ви, ймовірно, і відчули.
— Ого! — Дракон здавався щиро здивованим. — І що ж за гордячка посміла не оцінити наданої їй великої честі?
— Не ваша справа, — злобно буркнув принц. — На нема, то й суду нема.