Глава 31

Виліт, однак, злегка затримався. Стефан наполіг на тому, щоб я поїла і поспала хоча б кілька годин. Усі мої спроби опору були безжально придушені після того, як Пауль виразно натякнув, що «чує» мою втому. Врешті-решт я здалася, не стільки тому, що була згодна, скільки з побоювань знову вичерпати до дна накопичену енергію. 

Після опівночі ми піднялися в небо. Амадо хотів, щоб ми летіли в темряві: менше очей, вух і розмов. Порталами ж користуватися не стали з міркувань безпеки, дуже вже легко їх було відстежити.

Дивно, але цього разу думати про небо і радість польоту не вийшло абсолютно. Чи то розум виявився переповнений враженнями, чи то я просто стала звикати до шалених реалій цього світу. Чисте дитяче захоплення від того, що ми мчимо грізною тінню між осяяних місяцем хмар, поступилося місцем спокійному спогляданню. 

Буйні ліси, порізані численними річечками, плавно пропливали під нами й танули в напівтемряві. Величезні крила рівномірно розсікали тепле повітря, і я з радістю вдихала насичений ароматами квітів і трав запах південної ночі. Пауль, схоже, чудово почувався на драконячих шипах, бо хоробро прогулявся могутньою шиєю до самої голови. Амадо навіть хвостом не повів.

— Усе гаразд? — поцікавилася я. — Не заважає?

— Він легкий, — подумки відгукнувся дракон. — І йому дуже цікаво. Що поробиш, дитина майже, нехай дивиться. Ти відпочивай, ще кілька годин летіти.

— А я не впаду?

Він тільки невдоволено фиркнув у відповідь, обдавши нас клубами диму, а потім підсвітив магічні пута, якими утримував всіх пасажирів від випадкового падіння. Незабаром втома справді затягнула мене в неспокійний сон. У ньому я погойдувалася в човні посеред величезного бурхливого моря і шукала загублене, от тільки ніяк не могла зрозуміти, що саме.

Прокинулася я від дотику Стефана.

— Уже близько, знижуємося.

Вампір допоміг мені спуститися на землю, але все одно я тихенько застогнала: тіло заклякло в одній позі й коритися не бажало. 

— Точно хочеш продовжувати подорож? 

— А то! Ось зараз відірву вуха цьому паскудному ельфу — і відразу полегшає.

— Олена, у вас у світі що, заведено частини тіла відривати за злочини? — поцікавився вампір абсолютно невинним тоном. — Ні, ти не подумай, що я засуджую, просто цікаво з погляду обміну досвідом і розуміння міжкультурних відмінностей.

Я вивільнила ногу із полону особливо чіпкого в'юнка:

— У давнину таке справді бувало, зараз тільки вислів залишився.

— Простір для фантазії, однак, відкриває.

— Ти ще мало знаєш: у нас дружини «пиляють» чоловіків, начальство підлеглим «мозок викльовує», занудні клієнти можуть «лисину проїсти», а дедлайн узагалі душу з тіла виймає. 

— Страх, та й годі. Куди світ котиться!

— Тихо ви, — обернувся до нас дракон. — Уже зовсім близько.

До заповітного пагорба довелося крастися, пригинаючись і завмираючи на місці, щоб не злякати підступного супротивника. Дракон ішов першим, за ним Стефан, а ми з Паулем замикали ходу. З кожним кроком Амадо ставав дедалі серйознішим, і врешті-решт обернувся до вампіра:

— Нічого не розумію. Жодного сигнального заклинання, або я осліп. Ти щось бачиш?

— Тільки стримувальні бар'єри. Багатошарові.

— Це погано? — добре ж їм, бачать магію, відчувають її, а я тут одна квіточками й метеликами милуюся.

— Якщо ти ховаєшся, побоюючись погоні, то заради якої безодні ставити самому собі загородження від втечі? Якщо тільки ти не...

Амадо випростався на весь зріст і, нарочито шумно проламуючись крізь гілки, попрямував уперед. Ми переглянулися, нічого не розуміючи, але кинулися за ним. На відкриту галявину біля підніжжя пагорба наш загін вивалився одночасно. 

— Очам своїм не вірю! — ахнув вампір. — Шкода, немає з нами когось із «Королівського пліткаря»! Який матеріал пропадає!

— ... якщо тільки не опинився сам у ролі бранця, — закінчив дракон.

Точнісінько між вершиною пагорба і темним входом у чергову печеру у повітрі висів ув'язнений у прозору сферу підступний ельфійський принц. Розхристаний, розгублений і абсолютно безпорадний. При найменшому русі сфера крутилася на місці, через що наш супротивник більше нагадував хом'ячка в біговому колесі, ніж гордість і радість королівської сім'ї, третього в черзі на вінець і все таке інше. 

Вухастик спочатку зрадів, що хтось прийшов його рятувати, потім роздивився мене —  скривився і відсахнувся, невідомим дивом утримуючи рівновагу. І все ж, мабуть, вирішивши, що ми —  кращі за невідомість, запекло змахнув руками, показуючи всіма доступними способами, щоб його опустили на землю. Рот ельфа відкривався беззвучно, хоча голову на відсікання дам, що кричав він на все горло.

—  Одностороння звукова проникність, цілком логічно: сидиш, релаксуєш, пташок слухаєш, а на допомогу покликати не можна, —  щиро схвалив Стефан. —  Ні, ну ти диви! Краса, а не закляття, мабуть, я б забрав в лабораторію для дослідів, можна навіть із пасажиром.

—  Так я тобі його і віддав, —  неприємно усміхнувся Амадо. —  Газетярів, звісно, прихопити ніхто не здогадався, але ось зробити кілька просторових зліпків цілком можу і я сам. Для історії, так би мовити. Знову ж таки, у священний гай відправити як подарунок.