Глава 28

Якщо забути про подію на стрільбищі, день видався непоганий. Я вдосталь наслухалася пліток про вчорашні танці, себе і дракона, особисто рознесла три десятки записок, переданих дебютантками з найчеснішим виглядом, але потайки від різноманітних дуеній, розібралася в тонкощах ставок на переможців у завтрашніх змаганнях і навіть прийшла на невеличкий музичний вечір, влаштований сестрами фейрі для тих, кому спорт виявився нецікавим.

Мірабель з Ральфом, знайшовши хвилинку, заволоділи увагою ельфійського принца. Його двоюрідна сестра під наглядом вічно незадоволеної компаньйонки щебетала про щось із новими подругами в музичному салоні. Мене ж уперто з'їдало занепокоєння за Стефана й Амадо. Чим закінчилася їхня вилазка? І, що важливіше, як бути, якщо вони й справді знайдуть якісь зачіпки? Шалено хотілося прогулятися до покоїв ельфійської делегації й подивитися самій, що ж там відбувається, але, як на зло, гостровухі жили в тупиковому кінці гостьового крила, куди випадково не зайдеш, а гідний привід для такої прогулянки я так і не придумала.

Надвечір, переконавшись, що через хвилювання зосередитися на світських розмовах не вдається, я послалася на нагальні справи й вислизнула з салону.

Власна спальня виглядала порожньою і незатишною. Виявляється, я встигла звикнути до того, що на мене чекає нехай зубастий і небезпечний, але такий щирий Пауль. Незвичне відчуття самотності змусило мене зітхнути. Правий був маленький лис, коли сказав, що ми відповідаємо за тих, кого приручили, навіть якщо це відбувається не з нашої волі. Без восьминога кімната перетворилася на звичайний набір меблів, втиснутий у коробку стін. 

З роздумів мене вивів неголосний стукіт у двері.

— І знову доброго вечора, — привітався Стефан. — Я з новинами та подарунком. Можна зайти? 

— Звичайно! — Я посторонилася, пропускаючи вампіра всередину. — Будеш чай із булочками? Майстер Варден прислав.

— Давай. Зранку нічого не їв. — Вампір з ентузіазмом накинувся на їжу.

— То що з обшуком?

— Нічого, — фиркнув Стефан. — Ідеально чисто, наче вони гостей чекали, навіть одяг розкладено огидно рівними стопочками. Не знаю, хто з них настільки педантичний — господарі чи слуги, щоб вирівнювати складочки на шкарпетках — але від таких істот треба триматися якомога далі, це ненормально. Заявляю як учений, а не як зломщик-шпигун.

— Не сприйми за критику, але лазити й розглядати чужі шкарпетки — теж не дуже нормально.

— Жгоден. Шлухай, як це смашно! — Вампір блаженно примружився, відправляючи в рот чергове творіння Вардена й ледь вимовляючи слова. — Але ж жахливо підозріло. Амадо засік короткочасні сплески дуже специфічної магії, схожі з тією, що оберігає священний гай. Ось тільки джерела ми не знайшли. Зараз вони удвох із братом переналаштовують охоронну систему, вносять у неї коригування для фіксації просторових викривлень, гадаю, це затягнеться до ранку, тож обіцяв допомогти, щойно розповім тобі новини. О! До речі, я ж подарунок приніс. Спеціально злітав в храм, порився в старих запасах.

Вампір дав спокій булочкам й вийняв із сумки, що висіла на спинці стільця, невеликий згорток. Струснув, розгортаючи дивного вигляду сорочку, досить потерту й запрану, безбожно пом'яту, порвану, але акуратно заштопану на рукаві. 

— Диви, яка краса.

— Е... — видавити щось більш зрозуміле не вийшло. — Не впевнена, що фасон підійде. Та й розмір завеликий. 

— Звісно, виглядає не дуже, все-таки це дослідний зразок, йому років двадцять. Але він цілком міцний і функції свої виконує відмінно. — Знизав плечима вампір. — Приміряєш?

— Сумніваюся, що Гвідо це схвалить. Він украй педантичний у всьому, що стосується зовнішнього вигляду організаторів. — Я, не поспішаючи одягати, обережно згорнула сорочку. 

Стефан обдарував мене поблажливим поглядом.

— Тобто кольчугу під курткою він би, по-твоєму, схвалив?

— Ну, якщо з поясом шкіряним крафтовим або накидкою в стилі хрестоносців, то, може, й так. У нього взагалі нестандартний погляд на моду.

— А в мене цілком собі стандартний, особливо на обладунки. Ти й півдня не протягнеш у залізному вбранні: виснажишся, спина болітиме, руками ворушити буде важко, та й побрязкувати на кожному кроці кольчуга буде відчутно. Але сама по собі ідея з захистом непогана. У цьому... — Він рішуче відібрав у мене сорочку і розклав її на столі. — Ходити легко і зручно. Думаєш, такі артефакти на дорозі валяються? Це ж не тканина, а диво магічної думки: ні стрілою, ні кинджалом не пробити. Меч, звісно, не зупинить, адже кінетичну силу удару ніхто ще не анулював. Але удар пом'якшить й порізати тебе на шматки не дозволить. І під твоїм звичайним одягом цього видно не буде. Дивись.

Він узяв із таці з їжею кухонний ніж і кілька разів ткнув ним у тканину з усієї сили.

— Ти що робиш? — Я обурено перехопила його руку. — Стіл подряпаєш.

— Упевнена? — ніж прошкрябав сорочку від комірця до подолу.

Жестом справжнього фокусника Стеф зірвав тканину і продемонстрував ідеально відполіровану дерев'яну стільницю без жодної подряпини. На сорочці, зрозуміло, дірок не спостерігалося.

— Одна з розробок храму, — з гордістю відзвітував вампір. — Армована захисними заклинаннями тканина. Зроблена на основі матерій, з яких шиють одяг перевертні: не рветься, стійка до стирання, вміє змінювати розміри й підлаштовуватися під анатомію носія. Сама розумієш, в перевертнів з цим є певні складнощі, а залишатися без спіднього під час кожної трансформації — незручно. Тож це хороша річ: можна і замахів не боятися, і поважну публіку оголеними принадами не бентежити в разі непередбачених складнощів. Загалом, пообіцяй завтра вдягнути, мені так спокійніше буде.