Глава 27.1

Я відскочила вбік швидше, ніж збагнула, що роблю. Спіткнулася, похитнулася, змахнула руками, але втрималася на ногах.

— Гей! Обережніше там, робінгуди! — вилаялася, розвернувшись до фейрі — і натрапила на абсолютно розгублений погляд.

— З чим обережніше, леді Гелено?

— Із тренуваннями, — гиркнула я. — Ви ж ледь у мене не влучили!

— Хто в кого? Я? У вас?

Княжна здивовано підвела акуратні брови, потім перевела погляд на мішень і раптово зблідла. А я відчула, що й мені якось недобре стало.

— Це не ви?

— Н-ні, — ошелешено відповіла дівчина. — Та ви на стрілу подивіться: мої з коричневим пір'ям, а ця — з білим. І увійшла під кутом, а не рівно.

Вона розвернулася в бік, звідки, мабуть, прилетів «подаруночок», але, як спеціально, в тому напрямку навіть глядачів не спостерігалося.

— Що за маячня? Це такий особливо витончений спосіб висловити свій інтерес до дами, яка сподобалася? 

— Якщо й так, то в вашого таємничого шанувальника вельми погане почуття гумору. — Фейрі безстрашно підійшла до мішені й уважно оглянула стрілу. — Цікаво, це вам чи мені призначалося?

Її співрозмовник потягнувся за нами.

— Красива стріла, — зауважив він, різким жестом висмикуючи білий держак. — І наконечник важкий, мисливський, бачите зубці? Та й довга, під високий зріст, її явно не гном випустив.

— Дозвольте мені, — до нас підійшла принцеса і рішуче відібрала в хлопця стрілу. — Думаю, варто пошукати цього жартівника і нагадати йому про правила техніки безпеки.

— Це точно, — задумливо протягнула княжна. — Знаєте, щось мені розхотілося тренуватися. Думаю, перемога в завтрашньому змаганні для мене не така вже й принципова. А ось прогулятися я б не відмовилася.

— Дозволите скласти вам компанію? — радісно підхопився хлопець. 

— Так, мені буде дуже приємно, — зарум'янилася фейрі. — Удвох завжди веселіше.

— Сьогодні чудова погода, — мило посміхнулася Мірабель, немов би нічого надзвичайного й не сталося. — Вибачте, змушені вас залишити. — Вона підхопила мене під згин ліктя і потягнула геть із майданчика. — Ходімо, треба знайти Амадо. І дуже швидко.

Амадо дивився на стрілу. Стріла драконячий погляд ігнорувала, лежала собі спокійно на стільниці, не диміла, не розсипалася попелом, навіть не вкрилася кіптявою для пристойності. Тобто поводилася огидно незворушно, ніби вона тут взагалі ні до чого. 

Мене ж тихо тіпало від страху, що накотив нарешті на повну силу. Стеф, сердитий і насуплений, посадив мене на м'яке сидіння, по-хазяйськи закутав казна-звідки роздобутим пледом і осідлав спинку дивана з виглядом грізного хижого птаха, що охороняє свій виводок від чужих зазіхань. На обличчі вампіра чітко проступило все те, що він хотів би висловити на тему жартівників, змовників і організації сезону, але залишки чоловічої солідарності втримали його від єхидства в присутності підлеглих Амадо.

— Ми перевірили всі наявні в збройовій зразки, — бадьоро рапортував один із рядових співробітників служби безпеки. — Нічого, навіть умовно схожого, не знайшли. Хто і як проніс цю стрілу на поле, а головне, хто випустив — абсолютно незрозуміло. Я опитав чергових, ніхто не помітив лучника, немов би він був невидимим.

— Так опитай ще раз! — гаркнув донезмоги роздратований дракон. — І список усіх, хто там перебував цього ранку, мені на стіл за пів години. Зрозуміло? Вільний. 

— До слова про невидимість, — боязко кашлянув штатний маг. — Детектори не спрацьовували, сигнальні пристрої мовчали, але я зафіксував залишкові сліди просторового викривлення. Не ризикну стверджувати, але, схоже, хтось віртуозно обійшов нашу охоронну систему, наче точно знав, що і як ми відстежуємо. Чари, що відводять погляд, ми б зафіксували, але стрілець з'явився з дірки в просторі лише на мить і зник у ній же.

— Значить, до завтра треба оновити налаштування заклинань стеження, — відрізав Амадо. — Відповідно до нових даних. Мовчки й непомітно.

— Зроблю, — витягнувся в струнку маг.

— Виконувати.

Маг клацнув підборами й залишив кабінет начальства, від душі радіючи, що відбувся легким переляком.

— Зроби-зроби, — пробурмотів собі під ніс дракон. — А я попрошу Ральфа вночі підправити вектори й замкнути їх безпосередньо на мене, щоб уже напевно відчути, якщо хтось бодай торкнеться тих налаштувань. Отже, панове, є в когось ще сумніви, що на нашому кораблі завівся щур? Високопоставлений. Настільки нахабний, що вперто прогризає дно просто в нас під носом. 

Ми з Мірабель мовчки переглянулися — заперечувати було нічого. 

— А в чому сенс — убивати помічника розпорядника? — Вампір немов би ненароком поклав руку мені на плече. 

— Може, просто налякати хотіли. Або не в неї цілилися, але промазали. Або вирішили влаштувати скандал на весь материк.

— Чому саме Олену?

— Бо потраплянку не шкода: ні родини, ні зв'язків? Скандал є, наслідків немає, — припустила я. — Слухайте, не сидіть із такими серйозними обличчями, а то мені страшніше, ніж було біля мішені. Може, це все-таки випадковість або дурна витівка дебютанток?