Глава 27

О восьмій ранку, зібрана і зачесана, я зазирнула в кімнату для організаторів. Бернард був на місці й страшенно зрадів моєму приходу.

— О! Рання пташка, як тобі бал?

— Е... Абсолютно новий для мене досвід. Незабутній, я б сказала.

— Так, масштабно вийшло. У нас тут невеликі зміни в програмі, одна з дебютанток, княжна фейрі Одетта, заявила, що хоче взяти участь у конкурсі стрільби з лука. Треба підібрати їй зброю, допоможеш? Ви з нею начебто порозумілися.

— Я ж у луках і стрілах не розбираюся.

— Вона сама впорається, ти, головне, проведи її до зброярні після сніданку.

— Гаразд. 

— Дякую!

Але у зброярні ми з княжною застрягли надовго.

— Цей занадто важкий, під чоловічу руку, у мене сил не вистачить зробити з нього три дюжини пострілів. А цей навпаки, слабенький, наче дитячий. Найменший рух повітря — і всі стріли полетять повз мішень. — Фейрі перебувала в огидному настрої. — Цей занадто високий для мене. — Вона примірялася до чергової дерев'яної дуги, на мій погляд, точно такої ж, як і попередні. — Що за дурість узагалі? Навіщо мені ці змагання? 

— Я думала, що ви самі хотіли взяти участь, — здивувалася я.

— Одна з усіх дебютанток? — фиркнула княжна. — Робити мені більше нічого. Це дядькова вигадка. Він вирішив, що таким чином я не загублюся серед інших учасниць і зможу привернути чоловічу увагу. В ідеалі — зацікавлю принца ельфів, нашого сусіда. Навіщо? Гадки не маю. Він гордовитий, зарозумілий, інфантильний тип, але дивиться на всіх зверхньо, наче вже довів світові свою винятковість. Скільки разів приїжджав до моїх батьків, словом зі мною не перекинувся. 

— Шкода, з боку глянути — так дівоча мрія. Ввічливий, шляхетний, красень, яких мало.

— Та ну... Блідий, холодний, як крижинка, самозакоханий до мозку кісток, до того ж порожній усередині, лише одягом та зачісками переймається. Бігати за таким — зовсім вже себе не поважати. Інша справа ваш дракон. — Її щічки вкрилися рум'янцем. — От хто на своєму місці й, що вже там казати, вміє зацікавити. Одразу видно, що щирий, благородний та з принципами. Мабуть, жодну дівчину не образить зневагою чи брехнею. А магія? А зовнішність? Тільки пройде поруч — уже кров кипить. 

Я мало не закашлялася. Вдихнула, щоб озвучити свою дуже цінну думку з цього приводу, але вчасно прикусила язик, і Одетта нічого не помітила.

— Ви вибачте, що я про вашого колегу так багато теревеню. Не подумайте нічого поганого, я не намагаюся лізти не у свою справу, але він такий, ух! Аж іскри сиплються. По секрету скажу, дівчата вчора ледь не пересварилися, вигадуючи, як привернути його увагу. Шкода, що пан Амадо так швидко покинув бал. Будьте морально готові, що у вас тепер багато недоброзичливців, Гелено.

— Та з чого б це? Ми навіть не потанцювали.

— А, ну так, не встигли, — хихикнула вона. — Той світленький вампірчик, ваш друг, вкрав вашу увагу раніше. Він, до речі, теж милий. Начебто скромний і непомітний, але дивиться на вас по-особливому, ніби нікого більше не бачить. Пощастило, — тихенько зітхнула вона. — Теж хочу, щоб на мене так хтось дивився. Може, дядько й правий, треба показати себе завтра, я ж непоганий мисливець. От тільки не з цим же на лінію виходити?

Вона вийняла зі стійки черговий лук і оперла його об землю. Верхнє вушко для тятиви виявилося сантиметрів на тридцять вище її голови. 

— Це буде цілковитий провал. 

— З добрим ранком. — Мірабель впурхнула до зброярні, кинула на мене багатозначний погляд, мовляв, є розмова, але не при сторонніх. — Леді Одетта, леді Гелено. 

— Леді Мірабель. — Фейрі зробила кніксен і повернула лук на місце.

Принцеса миттєво вловила настрій гості й запитала співчутливо:

— Я можу вам допомогти? Треба змінити зброю?

— Вже краще родичів, — зітхнула дівчина, і її розкішні крила повисли за спиною млявим плащем.

— О! У кожній родині свої демони, повірте.

— І своя нежить під ліжком. — Вона по-хлопчачи розсілася на ящику зі стрілами. — Але, якщо у вас знайдеться для мене лук відповідного розміру, то буду вдячна.

— Подивимося. — Мірабель заглибилася в пошуки на найдальших полицях. — Десь тут має бути мій лук, щоправда, я вже давно ним не користувалася, але, сподіваюся, він у порядку. — Щось із гуркотом посипалося на підлогу, і Мірабель витягла цілком прийнятний за розміром зразок. — Тільки тятиву підібрати треба.

— О! Красень який! — Одетта від радості аж злетіла. — Те, що треба! Ви мене врятували!

— Завжди рада, — чарівно посміхнулася принцеса. — Бажаєте потренуватися? 

— Так, однозначно варто. 

Ми знайшли відповідні стріли й тятиву, підібрали сагайдак і вибралися на галявину. У Вільгельма вже все було готово, навіть мішені прикріпили на щільні тюки з сіном. Крім нас трьох по полю гуляли ще кілька хлопців, які побажали розім'ятися перед змаганнями, а також з десяток захоплених уболівальниць. 

Наша поява викликала в їхніх лавах перешіптування і хвилювання, я буквально шкірою відчула, що головна тема обговорень — вчорашні події на балу. Господи, які плітки тепер вигадує вся ця публіка? Мірабель скоса подивилася на гостей і тихо прошепотіла: