Глава 24.1

Він підійшов упритул до пентаграми, заклинання одразу спалахнуло тремтячим блакитним світлом. Гострий кіготь демона постукав по прозорій поверхні, видавши виразний металевий звук.

— А оце вже цікаво. І хто з вас двох навчився ставити охоронні контури такого рівня?

Бранці обмінялися важкими поглядами. Дракон слабко хитнув головою в бік вампіра, Стефан кивнув.

— А ось за це хвалю, молодець. Адже всяко могло бути... — Магістр легенько підчепив кігтем малюнок, підняв, перевернув вертикально й один за одним загасив намальовані світлом знаки. Потім схилився наді мною і різким рухом немов би розсік мотузки на ногах. — Вставай, тепер не впадеш. 

— Дякую! — Я з вдячністю вчепилася в простягнуту пазуристу руку, а потім, не стримавшись, притулилася до демона і розревілася найганебнішим чином.

— Ну-ну, чого зараз плачеш? Начебто вже немає сенсу. Злякалася, так? Звичайно, будь-хто б злякався. Буває. Ну, все, все. Он навіть друга твого сіренького ніхто не чіпав. Це ж із ним ти хотіла мене познайомити? Тихо-тихо, дівчинко, тремтиш уся. Усе з твоїм монстром у порядку. Дехто так поспішав тебе рятувати, що не став гаяти час на дрібниці. — Демон покосився на Амадо. Кігтиста лапа гладила мене по волоссю, заспокоюючи, немов мале дитя.

— Рят-тувати чи лі-лік-квідувати? — уточнила я, шморгаючи носом на весь зал і розмазуючи сльози рукавами. — А то я так і не зрозуміла.

—  Гадаю, все ж таки перше, судячи з того, що він намагався захистити тебе від Стефа, — пирхнув Неро, виймаючи з кишені хустинку і простягаючи мені. — Амадо пішов шукати тебе, не інакше, відчув недобре. Зазирнув до кімнати, а там бардак, меблі догори дриґом, вікно відчинене, подвійне трасування різних форм нежиті, одна з яких сидить на підлозі й ридає, зовсім як ти зараз. — Магістр вказав на присмирілого Пауля. — Зіставити, куди ти поділася і хто з тобою був, не складно. Так? 

Він уважно оглянув бранців і заговорив трохи голосніше.

— Охололи, благородні лорди? Готові розмовляти без рукоприкладства? Чи залишити вас ще трохи провітритися?

Противники обмінялися убивчими поглядами, але все ж слухняно кивнули. Магістр змахнув рукою, розвіюючи павутину. Стефан одразу матеріалізувався у звичного скуйовдженого хлопця, Амадо спершу граціозно опустився на чотири лапи й труснув крилами, потім перетворився на людину. А я стиснулася і відступила за спину Неро. 

— А Пауля можете відпустити? — попросила тихо. — Він шкоди не наробить, чесно. Хотів би — уже б сто разів упорався.

— Пауля, значить? Гаразд, у такому місці й оточенні він точно не становить загрози, а далі вже видно буде. 

Сітка розтанула з легким шипінням, і восьминіжок кинувся до мене. Тепер уже я відчула себе тим самим захисником, який має рятувати слабких і витирати їхні мокрі носи. І одразу перестала ревіти. Бо герої в соплях — це несолідно.

Восьминіг притулився до мене, вивертаючи цілий потік думок і образів: про те, як злякався Стефана, як переживав за мене, як пашів люттю Амадо, коли злетів у темне небо просто з мого вікна, як демон запакував його, Пауля, в сітку й доправив сюди через блискучу браму порталу. 

— Магістре. — Я опустила вихованця на підлогу. — Пауль просить передати вам подяку за те, що взяли його з собою. Він каже, ви дуже добрий.

— Хм. Мабуть, це найбільш незаслужений комплімент за все моє життя.

— Мені от цікаво, як же вони примудряються спілкуватися? — Стефан дістався до нас першим. — Але, мабуть, це той випадок, коли я згоден поступитися науковим відкриттям комусь іншому. 

— Залиш уже її в спокої. Дівчина і так на ногах ледве стоїть.

Амадо, суворий, хоч і злегка пошарпаний, приєднався до нашої компанії останнім. Підійшов, ледь не карбуючи крок, і сунувся було до мене, але я позадкувала.

— Е ні, стій на відстані. Мені все чудово чути й так.

— Гелено, не бійся. Тобі я шкоди не заподію.

— Олена, — твердо відгукнулася я. — Мене звуть Олена і ніяк інакше. І не те щоб я зовсім тобі не вірила, але погодься, дізнатися постфактум, що ти будь-якої миті міг спопелити мене на цілком законних підставах — якось не дуже весело. 

Амадо подарував Стефу погляд, яким когось ніжнішого розмазало б по підлозі.

— І що ти їй наговорив, розумнику?

— Добре, якщо половину необхідного. Ти нас украй невчасно перервав своєю істерикою.

— А сам? Влаштував викрадення посеред балу без жодного попередження чи пояснення. Всупереч усім, трясця, домовленостям.

Перехід на «ти» в них вийшов сам собою. Мабуть, взаємне биття морд, крил і хвостів, а також запальні ігри у квача стали достатньою підставою для того, щоб продовжити спілкування неформально. 

— Взагалі-то ви обидва красені, — прикрикнув магістр. — Не ганьбіться перед дамою. То на чому розповідь перервалася, Олено?

— На стадії «якого дідька відбувається на відборі». 

Чоловіки переглянулися. Амадо кинув на магістра запитальний погляд, демон байдуже знизав плечима і скомандував:

— Давайте-но всі в мій кабінет, поговоримо там.