Глава 23

Він знову мене обійняв. По-справжньому, рвучко і сильно, і для вампіра ці обійми були немов холодна вода після довгих днів у розпеченій пустелі. 

А я оніміла. Не від нахабства Стефа. І навіть не від обурення, що він, узагалі-то, не дав собі клопоту звільнити мене від своєї капосної магії, не поцікавився, чи хочу я обійматися, цілуватися й усе це неподобство. А від того, яке величезне полегшення читалося в його очах, інтонаціях, жестах. Від усвідомлення того, що він до тремтіння, до жаху, до зупинки серця боявся помилитися й маскував свій страх за безглуздими жартами, розпливчастими зауваженнями й нескінченною єхидністю. 

Лють, що душила мене ще десять хвилин тому, вщухла, поступившись розгубленості. Навіть відтягати вампіра за волосся вже не хотілося, немов уся злість вигоріла разом із пережитим хвилюванням. 

І тут, хоч і з запізненням, але до мене почав доходити сенс його слів. Ліквідувати?! Поглинач магії? Я вже стикалася з цим поняттям, здається, читала у книзі Неро Плініуса. Подарунок минулого, наслідок магічних катастроф і війни, мутація і ціла еволюційна гілка шкідників. Так, із Паулем уже все зрозуміло: він теж поглинач, болотяна нежить, тільки якась неправильна. Біла ворона, травоїдний пацифіст у зграї голодних хижаків. Але невже на думку місцевої науки я могла виявитися схожим на нього монстром, який підлягає винищенню?

По спині прокотилася хвиля холоду. Ліквідувати мене? Як небезпечного злочинця чи шкідливий бур'ян або колорадського жука? Але ж я людина: живу, дихаю, сподіваюся, помиляюся, вчуся, йду вперед.  Що, трясця, тут взагалі відбувалося?!

Стефан, нарешті, відпустив мене й обережно уклав назад.

— Ти вибач, будь ласка, що знерухомив. Зараз відпущу. — Він квапливо почав водити наді мною руками, шар за шаром знімаючи закляття і продовжуючи сипати фактами й поясненнями. — Треба було знайти можливість розповісти тобі раніше, але я не міг, правда. Витік інформації такого рівня секретності — серйозний ризик, тому чинності набирає ментальне обмеження. На жаль, мені обійти його не під силу, та й взагалі, нікому. Виняток існує тільки для тих, хто має той самий або вищий рівень доступу або є постраждалим, як ти зараз. Так от, давай почну з початку. Усі, хто працює в храмі, дають дві присяги. Перша — медична, там всяке нудне про надавати допомогу, не шкодити, берегти життя та інше. Друга — пов'язана з безпекою. По-хорошому, навіть факт існування другої присяги не підлягає розголошенню, тож вважай мою розповідь компенсацією за... — він зам'явся, добираючи визначення, — ...незручності. Загалом, суть зводиться до того, що співробітники храму як перший рубіж зіткнення з істотами з інших світів зобов'язані стежити за тим, щоб на Орбіс не проникли поглиначі магії. Але не завжди діагностика подібних випадків така вже однозначна. І за зовнішніми ознаками визначити складно, потрібне глибоке вивчення: енергетичних структур, крові, поведінкових реакцій.

Я відчула, що рукам повертається рухливість. Повела плечима, підвелася на ліктях. Яке ж задоволення знову контролювати своє тіло! 

— Болотяна нежить — так, дрібні комашки порівняно з монстрами, що гуляють між світами. — Стеф продовжив розповідь, а я відчула, як оживають м'язи преса. — Їх не люблять. Є навіть спеціальні мисливці за цією гидотою. Але еволюція невблаганна: поглиначі навчилися віртуозно мімікрувати під цілком нешкідливих мешканців інших світів. Навіть структуру енергетичну змінюють, не те що зовнішність, або входять у режим глибокого очікування і довгий час пригнічують хижі інстинкти.

Я сіла, терпляче чекаючи, коли слухняними стануть і ноги.

— Так от, текст присяги наказує негайно усувати небезпеку, якщо в переміщеному об'єкті розпізнано поглинача. Насправді це відбувається вкрай рідко, але прецеденти були. Тому на храмі стоять такі шари захисту, що під куполом, напевно, крах світу можна перечекати відносно безпечно. І тут з'являєшся ти. Зі своєю геть стертою структурою, відсутніми прив'язками, розібраним емоційним фоном. Порожня. Висушена, як водорість, викинута на берег морем... Або поглинач, що маскує свою природу відповідно до оточення. Тобі настільки не вистачало енергії, що визначити твою істинну природу ми не змогли за всього бажання.

Того першого вечора ми випробували все: вливання, реконструкцію силових каналів, стимуляцію твого власного поля, у межах розумного, звісно. Сподівалися хоч залишковий слід зафіксувати. Але — по нулях. Ти виявилася настільки закритою, що донорська магія відторгалася. При такій совокупності показників ми мали б тебе ізолювати й передати службі безпеки. На жаль, з закономірними для тебе наслідками. Однак згідно з усіма науковими теоріями, якби ти була поглиначем, то відторгнення не відбулося б.

Магістра цей факт насторожив. Неро взагалі вкрай педантичний у всьому, що стосується науки й безпосередньої роботи в храмі. Він ніколи не розповідав, чому так, але підозрюю, що в його практиці бували різні випадки, і, можливо, медичні помилки теж. Віддати на ліквідацію істоту, яка винна тільки в тому, що не вписується в наші уявлення про норму — це ж свинство, що суперечить нашій першій присязі. Та й загалом... Справжній вчений не повинен боятися незвіданого. Страх — доля дурнів, а віра в життя — те, що перетворює звичайного знахаря на справжнього цілителя. 

Ти була така розгублена, сумна, пригнічена, що дивитися без сліз не виходило. До того ж жоден відомий вид хижої нежиті не володіє такими показниками емпатії, які були в тебе, та й із векторами цілей все наче виглядало природно. От і виходило, що ти все ж таки людина, тільки дуже вичавлена. Але ні я, ні Неро дати офіційну гарантію не могли. Було потрібне стороннє підтвердження, бодай від когось, хто стикався зі схожими випадками раніше.