Оу!
Переляканий таким раптовим пробудженням восьминіжок від несподіванки кинувся навтьоки. Стефан відсахнувся, збив стіл, стрімголов покотився підлогою, але миттєво розправив крила і злетів під стелю, жбурнувши вниз підозріло мерехтливу грудку світла.
Та зачепила восьминога зовсім небагато, але цього вистачило для активації закляття. Безшумно спалахнуло, в обличчя вдарив різкий запах озону. Пауль зашипів, вискалився, демонструючи низку гострих зубів, а потім втягнув щупальця і підстрибнув у повітря, намагаючись дотягнутися до вампіра.
Я оком моргнути не встигла, як Стеф опинився в протилежному кутку. За Паулем потягнувся розмазаний сірий слід, сам восьминіг шльопнувся на підлогу під вікном. Я кинулася в кімнату, двері за спиною з гуркотом зачинилися.
— Олено, ти що робиш?! Замри й не ворушись! — у голосі Стефа виразно дзвеніла паніка. — Не дай йому до тебе доторкнутися! — Його долоні замерехтіли крихітними блискавками.
Пауль судомно озирався на всі боки в пошуках шляхів відступу. На жаль, таких не спостерігалося, а тому восьминіг зробив єдине, що зміг придумати: кинувся до мене, намагаючись чи то прикрити мене, чи то сховатися за мною.
— Ах ти ж гад! — гаркнув вампір і кинувся навперейми. — Магії хочеш? Так іди сюди!
Блискавки посипалися на підлогу цілим градом спалахів. Кілька з них зрикошетили й розлетілися в сторони. Одна влучила мені в руку і прошила відчутним таким зарядом електрики. Бідному Паулю дісталося не менше трьох.
Остаточно отетерілий від цього восьминіг тоненько заверещав і вчепився в мене всіма щупальцями.
— Припини негайно! — Я ухилилася від вампіра в останній момент. Стеф, не встигнувши знизити швидкість польоту, боляче вдарився плечем об стіну. — Заспокойся! Усе гаразд! І не смій нападати на Пауля!
— На кого?!
— Пауля! Його звуть Пауль! І він — мій друг!
— Болотяна нежить — твій друг?! — Стефан дихав важко і хрипло, але від стіни відлип і рушив просто на нас. — Олено, ти не в собі. Зараз я розберуся з цією гидотою, і вона не зможе тебе контролювати.
— Стій! — Я попереджувально виставила руки. — Ні кроку далі!
— Інакше що?
— Не знаю, — розгубилася я. — Кричати буду.
— Чудово, чим більше варти прибіжить, тим краще.
Пауль, зрозумівши, що зараз і мені під гарячу руку дістанеться, спустився на підлогу і відповз убік. Стефан криво посміхнувся, у примарно-зеленому світлі блиснули ікла, що разом збільшилися. Восьминога затрусило від страху, але нападати першим він не поспішав.
— Та послухай же ти! — Я вклинилася між противниками, не дозволяючи їм зчепитися. — Пауль мене не образить і тебе теж не зачепить. Він ще дитинча, і йому потрібна допомога!
— Звідки тобі знати, що потрібно цій хижій потворі?
— Він сам сказав. Ну ж бо, Стефе, включи мізки: якби він хотів мене зжерти, то чому я досі ціла? — Я активувала артефакт і максимально збільшила картинку.
Звісно, зображення показало абсолютно ідеальний малюночок без жодного обриву нитки. Вампір завмер, недовірливо переводячи погляд з мене на магічну структуру і назад.
— Сказав, значить? А як, дозволь дізнатися? З його-то будовою гортані.
— Ментально. Телепатично. Подумки.
Стефан зблід, як полотно.
— Ти можеш подумки розмовляти з нежиттю?
— Ну, з Паулем — так. А що таке? Я і з Амадо розмовляла телепатично.
— Амадо — дракон! — відрізав Стеф так, ніби це пояснювало всі загадки всесвіту, включно з таємницею Великого вибуху і бутерброда, що падає маслом униз. — О боги, Олено! Адже я все перевірив тут кілька днів тому, було ж чисто: жодного інверсійного сліду. — Він обвів рукою сіру розмазню, яка все ще висіла в повітрі. — Жодної краплі магії. Коли ти встигла настільки сильно вляпатися?
Очі його недобре блиснули. Крила, що до того висіли розслаблено і спокійно, знову почали розвертатися.
— Негайно до храму. Потрібна повна діагностика, інакше я нічим не зможу тобі допомогти. І захистити не зможу.
— Від кого? — Я відступила якомога далі. — І навіщо мене захищати? Я ж сказала, що Пауль...
— Та не від нього! — перебив мене вампір і — нарешті! — замінив огидне зелене світіння звичайним білим. — Від служби безпеки, яка вже понад тиждень на тебе зуби точить!
— Ах ось воно що!
Обурення сколихнулося як справжнє цунамі. Виходить, увага Амадо — це просто прикриття службових обов'язків? Чи ні? Так, дракона цікавив мій браслет. Так, Його Лускатість ставив дивні запитання і надто наполегливо пхав носа в мій особистий простір, але коли я примудрилася перейти дорогу закону?! І потім, познайомилися ми з драконом раніше, ніж тиждень тому, він тоді не знав, що я працюватиму в палаці.
— А ти, друг і турботливий захисник, мовчав про це? Цікаво, про що ще? Що ви з лускатим гадом обговорювали того дня, коли ти приніс мені артефакт?
— Негайно до храму. — Стефан склав руки на грудях, усім виглядом даючи зрозуміти, що розмову закінчено. — Збирайся. Зараз же!