Глава 21

З Амадо ми все-таки розминулися: йому забракло кількох метрів і кількох секунд, щоб перешкодити нам приєднатися до танцюристів. Я щосили намагалася не дивитися в його бік, але, варто було нам опинитися поруч, шкірою пройшов добре відчутний жар. Ніби з відкритої печі дохнуло. 

Стеф обійняв мене за талію, дбайливо, немов боявся зламати або злякати. 

— Не хвилюйся. Рахуємо на раз-два-три, потім поворот через праве плече, потім знову раз-два-три — і вже у зворотний бік, через ліве.

Щоб не збитися, мені довелося на якийсь час викинути з голови всі сторонні думки. Страшенно не хотілося зганьбитися, і хоча логікою я розуміла, що однаково без належного тренування виглядаю на танцмайданчику незграбною, з чистої впертості продовжувала відраховувати кроки й ритм.

— Твій дракон у мені дірку поглядом проколупає, — неголосно зауважив Стеф.

— Він такий самий мій, як і твій, — пирхнула я і одразу ж спіткнулася, але вампір підтримав.

— Ти йому подобаєшся. 

— Знаєш, це його особисті проблеми, вони мене не стосуються. Не хочу про нього говорити. 

— Ого! — Стеф придивився до мене уважніше, його посмішка стала трохи сумною. — Усе настільки складно? 

— Змінімо тему, га? Про що заведено говорити під час танцю? Може, зробиш комплімент дамі, скажеш, який гарний я маю вигляд? Гвідо старався, між іншим, вбрання підбирав, зачіску. Образ створив, якщо користуватися його термінологією.

— Тобі дуже личить, — посерйознішав Стеф. — І колір, і взагалі... Я не великий знавець моди, але ти привертаєш увагу, хочеться дивитися постійно. Та, якщо чесно, ти мені й у храмовій піжамі подобалася. Та й без неї теж. — Він підморгнув. 

— Стефане, а тобі казали, що ти безсовісний і безсердечний?

— З першим не сперечаюся, це факт. А ось друге сумнівно. Як, по-твоєму, функціонуватиме фізичне тіло без серця й постійного тиску крові? Це ж суперечить законам природи.

— Магія? — припустила я. 

— Дурниця! Чому тоді упокоїти вампіра можна, загнавши кілок у те, чого немає? Де логіка?

— Хто її знає? Це ж казки.

— Добре, визнаю, що серцевий ритм у вищої нежиті знижений, як і температура тіла. Але ми взагалі-то теплокровні ссавці. Хоч і з крилами.

— Умовив. Зійдемося на безсовісному?

— Прийнято, — задоволено кивнув він. — У відповідь можу заявити, що ти колюча, як їжак, і вперта, як віслюк. Але водночас цілеспрямована і щира. Такий от парадокс.

— Ого! Переходимо до стадії компліментів?

— Ну, це ж бал дебютантів, треба поводитися галантно, наскільки це можливо. — Він збився з кроку і наступив мені на ногу. — Вибач, будь ласка.

— Нормально все. У мене ще одна нога залишилася.

— Це ненадовго. Ще тактів десять.

— Звідки знаєш? 

— Не вперше на таких заходах. Тримайся, зараз найскладніше. — Він підхопив мене за руку і крутнув навколо своєї осі так, що поли умовної спідниці розправилися дзвіночком. Я ледь не втратила рівновагу і тихенько пискнула від страху. — Ух, упоралися. Тепер розходимося, уклін і реверанс — і можна вважати перший раунд виграним.

Оркестр справді зіграв завершальний акорд, глядачі зааплодували, і диригент дав команду розпочинати нову мелодію: веселенько-фривольну, на кшталт сільської танцювальної. Гості вельми бадьоро перебудувалися, ставши в чотири лінії один навпроти одного.

— Сте-е-е-ефе!

— Без паніки, — підморгнув він. — Просто розслабся, повторюй за всіма і дивись під ноги.

Це й справді виявилося весело: підстрибувати на місці, тупотіти, плескати в долоні, розвертатися і кружляти, взявшись за руки, то з одним сусідом, то з іншим. Ми сходилися і розходилися, часом збиваючись і плутаючись у рухах, потім лінії танцюристів пройшли одна крізь одну, замість Стефана зі мною в пару став серйозного вигляду пан середніх років. Я озирнулася в пошуках вампіра, але знову зачепила поглядом Амадо. Чорт. Просила ж не псувати вечір.

Скориставшись черговим музичним віражем, я ковзнула якомога далі від дракона. Ще кілька тактів — і ось уже край зали. Стрибок, плескання у долоні, розворот. Я шмигнула в напівтемряву і притулилася спиною до колони біля ніші, намагаючись вгамувати шалено калатаюче серце.

— ... І щоб цього разу без помилок, — проскрипів ззаду підозріло знайомий голос.

— Більше не повториться. Щойно буду готовий, одразу дам вам знати. Не варто турбуватися, ясновельможна пані.

Чесно кажучи, я не звернула б на ці дві фрази уваги, якби не одне «але»: говорили німецькою. Точніше, мій розум сприйняв це як німецьку, але це цілком міг бути гном'ячий або трольський, залежно від того, на що магія переміщення спроєктувала мої колишні знання. Що ж, ще один пункт у список запитань до Неро.

Заважати чужій розмові здалося непристойним, і я відійшла до сусідньої колони. З ніші якраз вийшла літня дама, та сама ельфійка, при якій лаявся шеф-кухар. Слідом за нею прошкандибав незнайомий мужичок із напівпрозорими крилами, хтось із делегації фейрі. Кумедно, вони там що, милувалися за шторкою?