Глава 20.1

— То як у тебе життя насправді? — Магістр розвернувся до мене й окинув уважним поглядом.

— Не без складнощів, визнаю. Але вкрай цікаво. 

— Як йдуть справи з прив'язками до світу?

— Теж почнете браслетом цікавитися? — у голосі проти волі ковзнуло роздратування. — Я ось подумую налагодити контакти з «Королівським пліткарем». Нехай ведуть щоденну колонку: «Енергетичний стан леді Гелени, десятого помічника розпорядника Сезону сотні весіль». Упевнена, тиражі підскочать. Чи бажаєте самостійно діагностувати? Можу при всіх браслет активувати, чого вже соромитися.

— Ясно, допекли. — Неро пропустив повз вуха потік сарказму. — Загалом передбачувано: хлопчаки безмозкі, що з них узяти? Не буду ще і я наполягати. Захочеш виговоритися — зметикуєш, де мене знайти. — Він співчутливо поплескав мене по руці. 

— Вибачте. День сьогодні нервовий. Зриваюся через дрібниці, а ви-то ні до чого, — стало дико соромно.

— Буває. Як книжки? Встигаєш читати?

— Повільніше, ніж хотіла б. Зате усвідомила кілька тонкощів, про які нам на курсах не розповідали. Скажіть, а ви могли б допомогти мені в одному делікатному питанні?

Ми плавно оминули компанію строкато одягненої молоді, у самому центрі якої ясноока сильфіда захоплено сперечалася з нащадком княжого вампірського роду. Оркестр закінчив налаштування і заграв легку уривчасту мелодію. Народ радісно усміхнувся, дехто вже притупував на місці, дай волю — підуть танцювати просто зараз. У дальньому кінці зали з'явилася Мірабель, вона про щось розмовляла з Ральфом і Амадо, але примудрялася одночасно кидати уважні погляди по всій залі.

— Звісно, допоможу, якщо в моїх силах.

— Якраз у ваших. — Я вчепилася в лікоть Неро і потягнула демона в бік балконної ніші, де стояли м'які стільці. — Річ у тім, що, схоже, я злегка заплуталася в тому, що відбувається.

Назустріч нам випливла літня дама, здається, компаньйонка світлої ельфійської діви. Довелося обмінятися з нею кількома ввічливими фразами, перш ніж повернутися до розмови з магістром.

— Загалом, у мене з'явився друг.

— Не дивно. Ти непогано ладнаєш з навколишніми.

— Ні-ні, ви не зрозуміли. Особливий друг. Він... не такий, як усі інші. 

Демон добродушно посміхнувся.

— Не буду сперечатися, у вас, молоді, завжди знайдеться хтось особливий.

З-за спини пролунав вибух сміху, схоже, сестри Афлуї влаштували щось на кшталт невеличкої костюмованої вистави. 

— Та ні, не в тому сенсі! — Я досадувала, що неможливо поговорити нормально. — Ми можемо знайти місце тихіше?

Та не встигли ми зробити й декількох кроків, як нас знову перервали. Цього разу дідок у широкій темній мантії довго трусив руку магістра і розсипався в барвистих запевненнях про абсолютний захват і безмірну радість зустрічі. І наполегливо запрошував Неро приєднатися до обговорення нещодавніх відкриттів у галузі маготранспортних сполучень, здатних поліпшити торгівлю між островами й материком.

— Обов'язково. Неодмінно. Буду радий взяти участь. Однак зараз прошу вибачити, я хотів би провести деякий час зі своєю дамою.

— О, звісно-звісно! Не смію заважати! Такий бал, така подія! Справи почекають! — Дідок замахав руками й вибухнув тирадою вже на мою адресу, оспівуючи важливість танців і розважальних вечорів у житті молодих дівчат і юнаків.

Коли, нарешті, нам вдалося втекти від співрозмовника, я рішуче потягнула магістра в бік веранди. Тут слабко мерехтів вітрозахисний полог, але тих, хто гуляв, було мало, все ж зимовий холод — це не жарти.

— То що твій друг? — поцікавився Неро. — Він прийде сьогодні на бал? 

— Сподіваюся, ні, — від думки, що Пауль заявиться на це збіговисько, мені ледь погано не стало. — Але я дуже хочу вас із ним познайомити. У мене серйозні підозри, що йому, а може й мені, знадобиться допомога. Але, боюся, ніхто з моїх нових колег не здатний оцінити ситуацію неупереджено, а вашій думці я довіряю.

— Це приємно, але... — Демон подивився на мене поверх окулярів. — Я не особливо досвідчений у сердечних питаннях. Та й третій у стосунках завжди зайвий.

— Та я не про коханого говорю! Це питання безпеки!

Я зупинилася, помітивши парочку, що вискочила на веранду. Закохані на нас уваги не звернули, надто були захоплені палкими обіймами й відвертими поцілунками. Неро делікатно кашлянув у кулачок і демонстративно відвернувся помилуватися місячним світлом. 

— Нічого не зрозумів, — чесно визнав магістр.

— Мені більше ні до кого звернутися.

— А служба безпеки?

— Амадо точно не варто про це знати. Принаймні поки що. Прошу.

— Олено, ти розумієш, як двозначно все це звучить? 

— Так. І ні. Але це не те, про що ви подумали. Сподіваюся. То ви допоможете?

— Просто зараз?

— Так. — Я від хвилювання губу закусила. 

— Що з тобою вдіяти? Веди знайомитися, — зітхнув демон.

У мене гора з плечей звалилася. Упевнена, Неро розбереться, що ж робити з моїм миролюбним восьминогом і його ненажерливими родичами.