Глава 19.1

— Леді Гелено, як вдало, що ви тут! — з порога привітав мене Амадо. — А я саме шукав вас, щоб поговорити. Дозволите увійти?

Не знаю, наскільки неввічливим це виглядало з боку, але дракона я злегка потіснила і двері за спиною прикрила щільніше.

— Вибачте, дуже поспішаю. Поговоримо дорогою? — Зробила крок убік, щоб обійти плечистого співрозмовника.

— Краще б наодинці й без свідків. — Мундир знову опинився перед моїм носом. 

— У вас щось сталося? — Я бочком-бочком розвернулася трохи далі від дверей.

— Хотів те саме запитати у вас. Слуги сказали, що ви залишили зимовий сад у дуже жалюгідному стані. — Амадо за два кроки обійшов мене і завмер поруч.

— Спіткнулася невдало, — повторила я «офіційну» версію. 

— Посеред церемонії на рівному місці? — хитро примружився дракон, не спускаючи з мене пронизливого погляду.

— Приблизно, тільки на бігу. Відразу після того, як ви так несподівано перервали нашу розмову.

— А ви, виходить, вирішили мене наздогнати й продовжити бесіду?

— Ну, ви, схоже, вирішили зробити те саме?

Губами Амадо промайнула швидкоплинна усмішка. Що ж, рада, пане ящірко, що вам весело! 

— Я хвилювався, Гелено. Там, у саду, дещо сталося.

— І що ж?

— Увійдімо в кімнату — і я все поясню.

Він спробував узяти мене під руку, але я вивернулася і відступила ще на півкроку. Не знаю, чи відчув би дракон Пауля, але перевіряти взагалі не хотілося.

— Амадо, — сподіваюся, мій голос прозвучав достатньою мірою твердо. — Не зрозумійте мене неправильно, але ваша поведінка починає мене лякати. Ви ж розумієте, що зараз напрошуєтеся до самотньої дівчини у спальню? Це якось занадто... — Я запнулася, підбираючи потрібне слово.

— Настирливо? Розбещено?

— Непослідовно, — відбрила я. — Спочатку ви серед ночі лякаєте мене до тремтіння й неввічливо цікавитеся моїм магічним здоров'ям, а потім раптово запрошуєте на прогулянку в небо. Зранку заводите розмову про танці на балу, але зникаєте майже посеред запрошення, змушуючи ганятися за вами, аби просто завершити розмову. Тепер чатуєте біля моїх дверей, начебто з почуття турботи, але дивитеся насторожено, щоб не сказати — підозріло, ще й стоїте так близько, наче поняття особистого простору для вас не існує. Давайте вже кажіть відверто, що вам треба, або відпустіть — мені час зайнятися справами. 

— Ось, значить, як? — Він схрестив руки на грудях. — Цікаво, це зараз у вас роздратування через мою наполегливість говорить чи образа на нерішучість?

— Сама хотіла б знати. 

Помовчали. Точніше, Амадо помовчав, я сопіла, як застуджений їжачок.

— А ви кумедна, леді Гелено, — видав нарешті ящір.

— А ви потайливий. І явно говорите менше, ніж можете.

— А ви хотіли б знати все й одразу? — Він плавно ковзнув до мене, відтісняючи назад.

— А ви віддаєте перевагу грі в загадки? — лопатки вперлися в стіну.

— Ну, загалом мені поки що подобається. — Амадо підняв руку й акуратно пробігся пальцями по моєму волоссю. Занадто інтимний жест, враховуючи, що розділяло нас у кращому разі два-три сантиметри вільного простору. Дракон схилився до мого обличчя, його нереальні очі заворожували не гірше за зміїні.

— А мені — не подобається. Близькі стосунки шкодять роботі. — Серце зірвалося і пустилося навскач. Я вперлася долонею в груди Амадо, наївно намагаючись зберегти бодай ілюзію дистанції, однак руки дракона сперлися об стіну з обох боків від мене, тепер точно не втекти.

— Ну це вже майже непристойно! — видихнула я ледве чутно. — А якщо нас побачать слуги чи гості, їм ви як пояснюватимете наші пристрасні обійми?

— Я пропонував зайти в кімнату, ви самі відмовилися.

— Уявляю, що б ви дозволили собі там, пане голово служби безпеки!

— Ще не визначився остаточно, але мені подобається напрямок ваших думок.

— Амадо, — обурилася я. — Це вже переходить усі межі! Відійдіть! Не можна ж ось так!

— Наближатися? Чіпати? Торкатися? — гаряче дихання обпекло шкіру. Від дракона пахло розпеченою полуденною спекою і літом, у голосі з'явилася незрозуміла хрипота. — Дивне твердження, особливо після того, як ви безсоромно хапалися за мій гребінь і лазили по спині. Місячної ночі, напівроздягнена, без жодного свідка і виключно добровільно.

Від гніву я захлинутися повітрям і підняла голову. На мить наші губи опинилися так близько, що весь інший світ віддалився і начебто побляк, втративши обриси й значення.

— Лорде Тадео-і-Рейна! Запросити мене на прогулянку, щоб потім нею ж і шантажувати — це безчесно.

— Хіба ж це шантаж? Я просто дозволив собі вказати на очевидні факти. 

— Ну, коли ви так це підносите!

На мить мені здалося, що Амадо все-таки подолає останній міліметр між нами й поцілує мене, надто вже багато всього було в його очах: і лукавство, і зацікавленість, і ще щось дике, хиже, таке, що лякає й зачаровує водночас.