Глава 18

Виявляється, пафосні промови правителів однакові в усіх світах. «Ми раді вас вітати на відкритті сезону», «це подія десятиліття», «для нас гордість зустрічати вас», «сподіваємося, змагання буде чесним», «нехай переможуть найкращі» і багато-багато в тому ж дусі. Не вистачало тільки урочисто перерізаної стрічки. 

Королівське подружжя займало місця на узвишші. Ми з Мірабель завмерли осторонь, спадкоємний принц, блондин із пронизливими блакитними очима і фігурою античного бога, стояв праворуч від батька. Судячи з гарячкового блиску в очах глядачок, саме Едвард Золотоносний був головним призом відбору. Що ж, мої вітання учасницям і співчуття нареченому.

Навіть якщо принц не має наміру одружуватися в найближчі кілька місяців, доведеться йому точно несолодко. Бути центром уваги завжди важко, а вже якщо за твоєю спиною ціла держава, то обирати майбутню дружину треба більш ніж старанно. 

А промови все текли й текли, молодший брат князя вампірів висловлював Нантанії величезну подяку за взяті на себе клопоти з організації свята. Від нудьги я почала витріщатися на всі боки й раптово помітила дивний рух у задніх рядах. Щось промайнуло під ногами гостей і сірою тінню зникло в кущах. Кілька слухачів почали розгублено озиратися й перешіптуватися, але невдовзі замовкли.

Кролик пробіг, чи що? Тут тримають декоративних кроликів?

Вампір сів на місце, йому зааплодували. Уперед вийшов світлий принц ельфів лісу, ще один фаворит відбору. Від імені вінценосних батьків він привітав усіх учасників і заявив, що йому довірено честь стати суддею в турнірі лучників. Обличчя присутніх кавалерів разом посвітлішали: мінус дуже сильний суперник.

— А для кого третє крісло? — поцікавилася я в Амадо, що стояв за моїм плечем. — Он те, обіч короля, на іншому краю платформи. Якщо для спадкоємця, то чому так далеко?

— Ще одна мила традиція відбору. Зараз зрозумієте.

Оркестр дав кілька гучних акордів, народ заворушився, піднімаючись на ноги. Гімн! Точно: раз є свято, має бути й гімн. Я обернулася до узвишшя — і ледь не заверещала від несподіванки.

— Тс-с-с-с! Без паніки! — Амадо обійняв мене за талію і відчутно притиснув до себе, мабуть, побоювався, що я зараз зомлію або втечу. — Ну привид, ну з ким не буває? Взагалі-то, Хогнітус Прімеріус вкрай делікатна й тактовна особистість. Слабкість у нього тільки до танців і музики. Тому, напевно, не хоче розвтілюватися. 

— А... е... мабуть.

Більш зв'язної тиради, побачивши напівпрозорого джентльмена, який по-хазяйськи розвалився в кріслі, я видати не змогла. Прімеріус закинув ногу за ногу і з насолодою вслухався в музику. Я-то думала, Мірабель жартувала про першого розпорядника, а, виявляється, це навсправжки. Мені довелося заплющити очі й зробити кілька глибоких вдихів і видихів, щоб заспокоїтися.

Долоня дракона тим часом по-хазяйськи розташувалася на моїй талії. Я кинула косий погляд на Амадо, намагаючись зрозуміти, як ставлюся до такого явища. Турбота це чи безсоромне нахабство? І чи не занадто відверто все виглядає з боку, особливо з огляду на те, що від основної маси гостей нас прикривають тільки Мірабель і Ральф? Я ненав'язливо спробувала відсторонитися, але яке там! Амадо ніби не помітив мого руху, або дуже натурально удав, що не помітив. 

— Гелено, чи можу я розраховувати на вашу увагу сьогодні ввечері?

У кущах збоку виразно зашелестіло, ми з драконом обернулися одночасно. Не знаю, що він встиг розглянути своїми зміїними очима, але я сіре димчасте щупальце не переплутаю ні з чим. 

Чорт! Паулю, як же ти не вчасно! 

На обличчі Амадо з'явився загадковий вираз, приблизно як у кота, який відчув мишу. На людській шкірі позначилася пара лусочок.

— Звичайно, можете, — бадьоро заявила я зі сліпучою посмішкою і розвернулася так, щоб прикрити злощасні кущі спиною. Хоч би дракон просто зараз не кинувся шукати мого вихованця, а то ж дійсно приб'є ненавмисно. — Насправді я б із задоволенням узяла участь у танцях. Якщо ви мене запросите. 

Сказала — і мало за голову не схопилася. Це ж треба так нав'язуватися! Такт? Делікатність? Дипломатичність? Ні, про таке ми не чули. І приз за послідовність сьогодні точно мій. Сподіваюся хоча б, що щоки, які палають від сорому, можна виправдати дівочим хвилюванням.

— Ви справді не проти? — Амадо все ж перевів на мене погляд, забувши про кущі. Драконяча сутність розтанула безслідно. Ну, хоч не дарма ганьбилася.

— Що ви. Мені буде дуже приємно.

— І мені.

— Тихо ви, — шикнула на нас Мірабель. — Залишилися два куплети й завершальна промова.

Ззаду хруснула зламана гілка.

— Вибачте, змушений вас покинути. Термінова справа. — Амадо з явним жалем відпустив мою талію, дав знак кільком вартовим слідувати за ним і зник за кущами.

— Стій! Куди? Протокол! — Ральф кинув у спину брата незадоволений погляд і похитав головою. — Та хто б мене слухав! Вічно собі на умі!

— Мені теж треба відійти. — Я позадкувала, намагаючись не привертати уваги сторонніх.

— Гелено!

— Я миттю! 

І прошмигнула за огорожу. 

Ну, Паулю, ну, я тобі це пригадаю! Влаштував цирк, хоча я ж просила, пояснювала, пообіцяла принести смачненького... Якого дідька не сиділося спокійно, непосидюча ти дитина? Всипати б тобі по сірому заду! Якщо знати, звісно, де цей зад знаходиться.