Глава 17.2

— Мірабель вас не попередила? — здивувався голова служби безпеки. — Їй як одній із представниць панівного дому потрібна буде компаньйонка на вечір. Світські заходи такого рівня — те ще задоволення: нескінченні розмови, реверанси, розшаркування, слизькі теми й напівпрозорі натяки. Виснажливо, навіть найстійкішому дипломату часом потрібна дружня підтримка, компаньйон, який вчасно перемкне увагу на себе хоч на п'ять хвилин.

— Але я не зможу. — Голос знизився до шепоту. — Я вашого етикету не знаю і взагалі... я ж чужинка. 

— Впораєтеся, — упевнено кивнув Амадо. — Я ж бачив, як ненав'язливо ви допомагали принцесі під час зустрічі гостей. У вас талант до дипломатії, Гелено. Ви швидко адаптуєтеся і спритно знаходите рішення в малозрозумілих ситуаціях. Чим не магія? Не дозволяйте боязкості взяти гору над тим, що даровано вам природою. 

Я промовчала, абсолютно не впевнена в його правоті. Одна справа — заговорювати зуби юним дебютанткам та їхнім нянькам, зовсім інша — представляти королівський дім майже офіційно. 

— Ви напружені, — зазначив Амадо, м'яко опускаючи долоню на мою руку. Мене наче струмом пробило від цього дотику. — Я теж буду з вами поруч. 

— Зі мною? Чи з королівською родиною?

— Яка різниця? — блиснув очима дракон. — Головне, що ви можете на мене розраховувати. 

Ось так. І розумій, як хочеш. 

Ми неквапливо йшли серед розкоші саду, під ногами шарудів гравій доріжки, на віддалі щебетали птахи. Ідилія. Я мимоволі прикрила очі й вдихнула аромат квітів і вологи. Кінчики пальців приємно лоскотала жорстка тканина мундира Амадо, навіть через одяг добре відчувався жар вогню дракона. У голові промайнула крамольна думка, що йти ось так, спираючись на сильну чоловічу руку, неймовірно приємно, а знати, що така істота обіцяє тобі захист і підтримку, — ще приємніше. 

— А ось і Ральф. Ходімо, представлю тебе!

Чоловік Мірабель виявився майже на пів голови нижчим за брата і в півтора раза вужчим у плечах — золотоволосий, зеленоокий, до біса чарівний і зовсім не схожий на Амадо. Якщо від молодшого віяло силою, небезпекою і жагою до пригод, то старший викликав асоціацію зі старим добрим казковим принцом або героєм голлівудського кіно п'ятдесятих. 

— Ну що, наш голова безпеки вже встиг залякати тендітну леді купою нових обов'язків? — поцікавився Ральф, коли обмін офіційними привітаннями завершився.

—  Злегка, — не стала лукавити я.

— Не бійтеся. Все не так страшно. Нантанія — не гном'яче царство і не ліси світлих ельфів, ось де традицій і протоколу дотримуються неухильно. Думаю, вже в середині вечора ви зможете з чистою совістю приділити увагу танцям і розвагам.

— Я не танцюю, — швидко відповіла я, кидаючи косий погляд на Амадо. 

— А. Ага, ну це поки що, — зовсім не по-принцівськи підморгнув Ральф. — Упевнений, до ночі ви передумаєте.

— Ось ви де! — нагнала нас Мірабель. — Ходімо, все вже починається!

На основній галявині почали збиратися перші гості. Дами в стримано-елегантному вбранні, кавалери у фраках або мундирах. Високі зачіски й розпущене волосся, повітряний білий шовк і пурпур важкого оксамиту, чоботи на підборах, туфлі з начищеними пряжками. У мене очі від усього цього розбіглися і пропав дар мови. Шепіт, сміх... Садом буквально котилося стримане хвилювання. Реверанси, поклони, захоплені вигуки, обійми. Ах, одна з пані навіть розплакалася, пригадавши свою власну молодість і участь у такому ж відборі років сорок тому. Дівочі хусточки вишукано падали на траву, галантні кавалери одразу ж підхоплювали мереживні клаптики й повертали їх хазяйкам. 

Молодь, як їй і належить, стримано перешіптувалася і розгублено посміхалася, обговорюючи програму конкурсів. Наставники або старші родичі миттєво знайшли цікавіші теми для бесід: торгові операції, трохи політики, зовсім крапля пліток. 

Багато чоловіків, як і Амадо, були при мечах, а в одного з багато вбраних гномів, здається, з тих самих королівських наречених, за поясом виблискувала оздоблена дорогоцінним камінням сокирка.

— А у вас можна носити холодну зброю на світські заходи? — тихенько поцікавилася я у глави безпеки. — Не буває бійок та інших неподобств?

— Не просто можна, а наказано протоколом, — люб'язно пояснив дракон. — Парадна зброя є частиною дуже багатьох видів вбрання, але, на щастя, за рішенням магічної ради дозволено накладати на неї чари, чим я, власне, і займався особисто останню пару днів. Спробуй хтось із гостей вихопити меч — і покаранням стане знерухомлення на добу. Неприємно, звісно, та й може спровокувати дипломатичні складнощі, але краще так, ніж розгрібати наслідки сутичок.

— А ви сам? — я кивком вказала на стегно з мечем.

— А я не гість, — незворушно відгукнувся Амадо. — Як і палацова варта, до речі.

У цей момент заграв невеликий струнний оркестр, у натовпі промайнули радісно-щасливі мордочки сестер Афлуї, Гвідо опинився в зграйці дам, які захоплено щебетали й сміялися. Бернард радісно махнув нам рукою здалеку, але підходити не став — разом із Варденом вони командували офіціантами, які розносили напої та смаколики. 

Ми з Мірабель чинно ходили по галявині, розмовляючи з особливо почесними гостями, поки інші потроху заповнювали вільні місця. Останніми, зрозуміло, з'явилися король із королевою в супроводі принца-спадкоємця, а потім почалася церемонія відкриття сезону.