Глава 16.1

— Завтра відкриття сезону. Справ багато. Ніяк не вийде, — з жалем зітхнула я. Пройтися свіжим повітрям або посидіти з чашкою кави, загорнувшись у плед, захотілося дуже сильно.

— Шкода, не завадило б. 

— Стефане... — Я постаралася говорити якомога м'якше. — Не хвилюйся. Мені, звісно, лестить твоя турбота. Але я висплюся, і все буде добре. Гаразд?

Він тільки головою похитав, мовляв, ти невиправна.

— Ти, до речі, прийдеш на відкриття сезону? — Я спробувала змінити тему.

— А ти не проти моєї присутності?

— Ні, звісно. 

— Тоді обов'язково. Повинен же я переконатися, що одна не в міру спритна міжсвітова переселенка не задумала зіпсувати свято, переплутавши імена запрошених або злісно зневажаючи придворний етикет.

— Дивись, щоб одна ікласта фізіономія не продірявила своїм допитливим носом кілька королівських гобеленів або скатертин.

— А ти приглянь. Особисто. Візьми під контроль і забезпеч безпеку королівського майна, — підморгнув Стеф.

— Ще чого: здам тебе службі безпеки — і всі справи, — пригрозила я.

— Сенсу немає, — позіхнув вампір. — Не спіймають, я занадто спритний.

— Тоді виставлю храму рахунок за збитки. З моральною компенсацією. Магістр у тебе з премії відніме. 

— Гей! Що за безглузда жорстокість?

Ми переглянулися і розсміялися. Реготали до сліз, як діти. А потім Стеф піднявся і подав мені руку. Я теж встала — і опинилася з ним майже ніс до носа.

— Мені пора йти. Не нудьгуй. І до завтра! 

Він наблизився і раптом поцілував мене в самий куточок губ. Легко й невимушено, начебто невинно, а мене наче окропом обдало. Щоки спалахнули, серце забилося переляканим птахом, але, перш ніж я встигла хоч щось сказати, Стеф уже зник за дверима.

І що це зараз було? Я притиснула руки до почервонілого обличчя, відчуваючи, як серце перетворилося на величезний гучний барабан. Це все прийдешній бал винен. Усі ці розмови про танці, конкурси, парочки та іншу романтику настільки відчутно витають у повітрі, що навіть бідолашного вченого, здається, пройняло. І мене разом із ним.

Ну які поцілунки, серйозно? Ми знайомі усього нічого, а те недовге спілкування, що у нас було, складно назвати нормальним. Для поцілунків Стефану треба спершу мене на побачення запросити, створити умови для зближення: подарувати квіти-цукерки, наприклад, влаштувати похід у кіно або, зі поправкою на середньовіччя, до трубадурів або бродячих циркачів. Ну або хоч щось таке, незвичайне, як...

Як політ на драконі в зоряну ніч і танець у порожній бальній залі.

Я охнула й опустилася в крісло. Занадто складно. Занадто багато для мене однієї. І занадто хочеться повірити в солодку казку. Але ж роль фатальної спокусниці — точно не моє амплуа. Немає в мені чудового флеру звабливості, як у тієї ж Мірабель. Немає привабливої таємничості, як у Кассарі, в чиїх очах можна потонути й в прямому, і в переносному сенсах. Я зовсім не така легка і грайлива, як Вірен, дитя природи, ось вже хто точно залишається привабливою і милою і в радості, і в печалі! 

Зате в мене є голова на плечах і вміння аналізувати. Я можу бути другом, надійним колегою, відповідальним фахівцем і навіть, з огляду на мою підвищену здатність до адаптації в незрозумілих умовах, непоганим керівником. До того ж якщо міркувати неупереджено, то й Амадо, і Стефан точно мають до моєї персони якийсь професійний інтерес, що явно виходить за межі звичайної цікавості. 

То чому ж калатає серце, і чому мені хочеться довіритися саме йому, а не розуму й логіці?

— Сумуєш? Ні, ви на неї подивіться тільки: ми всі з ніг падаємо, мене на клаптики розривають, скоро дебютантки засідки на мене ставитимуть, а ти розсілася тут насамоті й ухиляєшся від роботи. І взагалі, як не соромно, я досі не отримав від тебе ні поцілуночку, ні обіймів, ні простого й невимушеного «О неперевершений і неповторний Гвідо, дякую за вбрання»!

Ельф впурхнув у кімнату і почав діловито ритися в шафці з документами.

— Не бачила список замовлень на гребені, шпильки й тіари? І взагалі, куди поділися всі накладні? У мене, схоже, велике розкрадання або тотальний бардак на складі. 

— Третя полиця зверху, ліворуч, синя тека з позначкою «декор і біжутерія», — відгукнулася я механічно, виринаючи з незвичних думок і повертаючись до чогось простого і зрозумілого. — Самий верхній листочок. Сьогодні вранці якраз останній вантаж приїхав, я особисто прийняла, розписалася і передала Жакетті. Напевно, це і є твоя нестача? І так, ти правий, величезне спасибі за допомогу з нарядами, вони чарівні. Найкрасивіші з усього, що я бачила в житті!

Я підвелася й мовчки взяла вказану теку з потрібного місця. Гвідо, як справжній представник своєї статі, разів п'ять вже точно на неї дивився — і не помічав. Чоловіки такі чоловіки, нічого знайти не можуть, особливо в себе під носом. 

— Курчатко, ти диво! Що б я без тебе робив? — розплився в усмішці ельф. — А чому ти така замислена? 

— Ні-ні, все добре. Просто... 

Я запнулася, не знаючи, чи варто взагалі з кимось обговорювати свої переживання. 

— Ага, — багатозначно вимовив ельф і розвернув мене до світла. — Щоки горять рум'янцем, очі блищать, губу закусила, дихання нерівне. Усі ознаки душевного сум'яття. Ти закохалася, не бути мені Гвідо Флоеріно!