Глава 14.1

Якщо ранок почався добре, то це не означає, що він не закінчиться катастрофою. Зрозуміло, весь мій гардероб забракували через невдалий крій, зайву стриманість або «не такий» відтінок. Ось тут було особливо незрозуміло — як біла тканина може мати не такий тон? Але Гвідо вперся намертво.

— Нікуди не годиться, ні, ні, ні, ні й ще раз ні! — мотав він головою. — Курчатко, це справжня катастрофа. Про що ти взагалі думала? А ну, руки в ноги, і за мною!

І ельф повів нас у царство оксамиту, шовку, мережив, стрічок, тасьм, пір'я, намистин та інших жіночих брязкалець, тобто в палацову майстерню з пошиття одягу. Заправляла всім цим багатством Жакетта Бріс, сувора повненька дама з грацією гірської сарни. 

— Нам треба підібрати два вбрання, — не став зволікати Гвідо. — Урочисте офіційне і вечірнє для танців. Для цієї кралечки, — наманікюрений пальчик вказав прямо на мене.

— Терміни? — діловито уточнила Жакетта, звичним жестом розмотуючи сантиметрову стрічку.

— Зараз, лапуля. Прямо зараз.

— З глузду з'їхав, «лапуля»? — обурилася поважна метреса, кивком голови вказавши на десяток розкрійних столів і майстринь, що пурхали навкруги не підіймаючи очей. — У мене роботи перед балом стільки, що дівчата вже не пам'ятають, коли спали востаннє. Виключено. 

— Можна з готового, — змилостивився ельф. — Підшити встигнемо, якщо що. Ну, золотце, якщо не ми, то хто врятує прекрасну даму?

— Ох, принесло начальство на мою сиву голову! — Жакетта поправила ідеальні каштанові локони й окинула мене оцінювальним поглядом. — А ну-ка, леді, зніміть курточку. Мені треба фігурку вашу роздивитися.

Удвох із Гвідо вони відійшли на кілька кроків убік.

— Покрутіться-но. Ага. Пройдіться. Ну... — Жакетта повернулася до Гвідо. — Ти ж сам бачиш, пишні спідниці до підлоги — не її варіант. Опудалом буде.

— Глибоке декольте теж не можна, — задумливо додав ельф. — Вона така вся акуратненька, струнка, прозора, як пелюсточка. Ніжна. Образ спокусниці теж виключаємо.

— Рибка?

— Вона не звикла ходити у вузькій спідниці, крок широкий.

— Взагалі-то, леді правильний стиль обрала — штани цілком її варіант, — схвалила Жакетта.

— Не можна, — вставила принцеса. — Протокол. Світлі тони. Спідниця нижче коліна суворо необхідна. Але розріз хоч до стегна робіть.

Гвідо з помічницею переглянулися і хором видали:

— Верховий костюм!

Потім зникли в рядах з вішалками, довго нишпорили там, перебираючи й відкидаючи варіанти, в результаті задоволений украй ельф вивантажив мені на руки цілу купу якогось одягу.

— Роздягальня там. — Він ткнув пальцем у кут зі шторкою. — Починай одягатися, як дійдеш до шнурівки, поклич, я допоможу.

— Ще не вистачало, впораюся сама, — залилася я фарбою.

— Ти мене соромишся, чи що, курчатко? — засміявся Гвідо. — Ой, уморила! Давай, час підтискає, у нас хвилин десять залишилося!

Утім, варто було розгорнути видані речі, як я зрозуміла, що допомога мені справді знадобиться. Тобто бірюзові штани й ніжна шовкова блузка зі струмливими рукавами були цілком у моєму стилі, а ось зверху до них додавалося щось середнє між піратським камзолом і національним баварським костюмом. 

Я з сумнівом оглянула це диво кравецької думки: наче хтось пограбував костюмерну студії Нетфлікс. Для повноти образу не вистачало шаблі або пістолета! А ще трикутного капелюха й папуги на плече, і щоб обов'язково кричав: «Піастри, піастри!» 

Гвідо сунувся в примірювальну.

— Ти ще не одягнена? — обурився він. — А ну, давай сюди.

Він безцеремонно стягнув з мене блузку, абсолютно ігноруючи мої малинові від сорому вуха. 

— Руки витягни. Ось так, — він накинув на мене струменистий шовк. — Комір відпаримо. Ще мереживо додам, щоб стійка вийшла. Шийка в тебе ніжна, навіщо її ховати? Не чіпай розріз! — Ельф відчутно ляснув мене по пальцях. — Дві долоньки від ключиць — саме те. І не розпуста, і фантазію запускає. Штани залиш, і так бачу, що твій розмір. А ось верхню сукню одягай обов'язково.

Ельф натягнув на мене дивний камзол і, розвернувши спиною до дзеркала, діловито взявся за шнурівку під грудьми. 

— Каблук потрібен, але невисокий і стійкий, лише щоб трохи додати повітряної легкості кроку. Ось тут трохи звільнити. — Він потягнув тканину на грудях. — А тут навпаки, тугіше. — Його руки стиснулися на моїй талії. — І будеш ляля. 

Я спробувала розвернутися і подивитися, що вийшло, але Гвідо шикнув:

— Рано ще!

Спритні пальці ельфа розтріпали моє волосся, потім зібрали, скрутили неслухняні пасма і підняли вгору.

— Ось так. І шпилькою закріпимо. Усе, готово, можеш дивитися. — Він відсмикнув шторку переодягальні й позадкував.

Я покірно повернулася до дзеркала, готуючись вичавити з себе щось умовно-ввічливе, і завмерла. 

З відображення на мене дивилася я — і не я одночасно. Блакитні й бірюзові тони верхнього вбрання раптово пофарбували мої очі в колір моря, перлинно-біла тканина блузки відтінила незагорілу шкіру й природний рум'янець, шнурівка підкреслила талію, а широкі поли камзола чудово зімітували спідницю. Ходити, втім, ця спідниця не заважала абсолютно, та й мої власні штани, що визирали в розрізах, виглядали дуже доречно. Підколоте волосся додало образу легкої аристократичності, а навмисна недбалість зачіски — кумедності.