Глава 13.2

Звичайно, я хотіла! Піднятися в небо, почути свист вітру, відчути всім тілом висхідні потоки й дізнатися, як це — парити серед зірок. Запропонуй мені це Амадо десять хвилин тому — та я б із захопленням кинулася йому на шию. А зараз — ні, маленький і бридкий черв'ячок сумніву розрісся до розмірів австралійського пітона і з цікавістю спостерігав за розвитком подій.

Я відступила від дракона на кілька кроків. 

— Дивна пропозиція серед зими, та ще й о першій годині ночі. І, чесно кажучи, незрозуміло, навіщо це потрібно вам. Вивчатимете мої реакції в стресових умовах?

— Не вірите, що я просто можу хотіти доставити дамі задоволення?

— Чому ж? Вірю. Тільки ось я ніколи не належала до тієї категорії дам, за якими бігають захоплені залицяльники. Амадо, ми начебто з вами дорослі істоти, навіть колеги, може, поговоримо відкрито? Чого ви домагаєтеся?

— Намагаюся не зіпсувати вечір остаточно. 

— Припустимо. А далі?

— Сам не знаю, — задумливо відгукнувся дракон, трохи схиливши голову на бік. — Але почуватимуся страшенно винуватим, якщо ви відмовитеся.

— Ого. Шантаж? — усміхнулася я.

— Схоже на те. То як? 

— Холодно ж. Зима надворі. Я не одягнена для таких прогулянок. І взагалі, у мене досвід польотів нульовий, звалюся ще на старті.

— Але вам же хочеться, я правий?

Довелося скласти руки на грудях для більшої переконливості. Не думайте, пане крилатий, що я ось прямо все кинула і побігла за вами світ за очі. 

— Зовсім трохи. Мені цікаво.

— Тоді ходіть. Ми недовго, мороз на дворі й справді відчутний. 

Він злегка обійняв мене за талію і рішуче потягнув до величезних аркових прорізів. Кожне друге вікно бальної зали доходило до підлоги й виявилося чимось на зразок дверей на широкий балкон.

— Ми що, справді ось так і полетимо? — здивувалася я. — Я ж замерзну.

— Поруч із вогнедишним ящером, який непогано володіє магією? Сумніваюся.

— А вітер?

— Прикрию вас захисним пологом, дрібна справа.

— Я ноги промочу. Або впаду на землю і розіб'юся.

— Ага, — підтримав мене Амадо. — А ще вас зжере нічна нечисть або ви перевтілитеся в примару. Невже я не в змозі подбати про одного-єдиного вершника? Звучить майже як образа. Леді Гелено, ви мені довіряєте?

— Ні, звісно!

Величезні скляні двері слухняно випустили нас у зимову ніч. Колючий синій сніг, освітлений місяцем, мерехтів і переливався. Вкриті інеєм дерева сплітали тонке гіллясте мереживо на тлі абсолютно чорнильного неба. Я застигла, вражена нічною тишею і величчю природи, забувши, що мала б почати перетворюватися на бурульку вже зараз. 

— Тут так гарно, — обернулася я до Амадо — і ледь не скрикнула від несподіванки.

Дракон, виявляється, встиг відійти вбік і обернутися здоровенним крилатим динозавром. Зовсім як на картинках: чорний, лускатий, довга шия, шипастий хвіст, лапи з пазурами, голова, увінчана кількома видами гострих наростів, схожих на ріжки. А ще — усіяна зубами паща. 

Амадо, обережно опустивши голову, навис наді мною. Ну й моторошно це насправді, особливо при розвиненій уяві. Хоч би не зжер, прости господи, раптом у цій іпостасі в нього тваринні інстинкти сильніші за розум? Я злякано заплющила очі. Однак луската морда злегка торкнулася моєї маківки й одразу відсторонилася.

— Залазьте на крило, — пролунав у моїй голові знайомий баритон. — У цьому вигляді мені легше спілкуватися подумки. Будова гортані інша, а зв'язки занадто грубі — половину палацу риком розбуджу.

— Н-на крило? А може, ну його? Потім якось п-політаємо?

Яскраве зелене око різко наблизилося, і драконяча фізіономія набула вельми докірливого вигляду.

— Ну до-о-обре! — здалася я. Дракон опустив крило до самої землі, і я почала дертися вгору. — А як триматися?

— Сідайте на гребінь. Біля основи шиї немає небезпечних шипів, зате знайдуться зручні заглиблення, схожі на сідло коня. З приводу всього іншого не турбуйтеся, я простежу, щоб ви навіть на віражах і в піке не випали.

— У якому ще піке?

Але було пізно, Амадо пригорнувся до землі всім тілом, широченні крила вдарили повітря — і дракон без розбігу кинувся вгору.

Серце впало в п'яти, шлунок, навпаки, підскочив до горла. І добре, інакше я б точно завищала найнепристойнішим чином. Земля нахилилася, праворуч внизу промайнув розсип палацових вогнів, шпилі башточок, ажурні балюстради зовнішніх галерей і засніжений сад, залитий яскравим світлом місяця. Мене з силою втиснуло в заглиблення на спині дракона, руки самі собою вчепилися в нерівності гребеня. 

Амадо, мірно працюючи крилами, широкими колами набирав висоту.

— Якщо ви заплющили очі, то саме час розслабитися й отримувати задоволення — дуже красиво, — пролунав його голос у моїх думках. — Дивіться, он там літня тераса, з неї відкривається приголомшливий вид на долину водоспадів. Там високі обриви, тому багато крилатих мешканців палацу обирають саме її як стартовий майданчик.