Глава 12.1

Опівночі, відчуваючи, що очі злипаються, я загасила світло і залізла під ковдру. Це все, звісно, пізнавально, захопливо і кумедно, от тільки жодним чином не додає ясності в моїй ситуації. Схоже, доведеться викроїти півдня і відвідати магістра особисто. Дочитати — і поїхати, щоб віддати книгу. Начебто і привід непоганий, не буду виглядати надто нав'язливою дівицею, що панікує на пустому місці.

Я заснула спокійно і швидко, але ближче до ранку мене щось розбудило. Причому неприємно і моторошно, ніби чийсь настирливий погляд уперся в потилицю. За вікном уже сіріло, але кімната все ще здавалася темною і роздивитися подробиці було складно. У кутку за ліжком щось зашурхотіло — і я підскочила, наче укушена. Сама не знаю, чому: рефлекси спрацювали, не інакше. Схопивши зі столу теку з планерки, я запустила нею в напрямку теоретичної загрози. 

Аркуші випурхнули, картинно засипавши ліжко і килим подобою снігу, а в кутку начебто намітився рух. Через темряву і папірці, що ширяли у повітрі, роздивитися подробиці було важкувато, та й взагалі мені могло примаритися, але щось кошлате з розчепіреними щупальцями кинулося в найдальший кут кімнати та зникло за шторою.

Не заверещала я тільки тому, що язик від страху віднявся. Це що за погань тут лазить? Прихопивши зі столу вже випробуваний у бою днем раніше свічник, я підкралася до штори з наміром якщо не прибити, то остаточно викрити це невідоме щось. Тихенько так підкралася, самими кінчиками пальців дотягнулася до краю тканини й різко смикнула.

Колечка з шурхотом ковзнули по карнизу, оголивши абсолютно порожній кут. Я ще раз уважно озирнулася, потрясла нещасну тканину, щоб переконатися, що мій незрозумілий гість не сховався десь нагорі, а потім, вилаявшись від полегшення, повернула свічник на місце.

—  Дурепо, — кинула довгий осудливий погляд на невиспане відображення в дзеркалі. — Начиталася про магію перед сном, от і ввижається не зрозумієш що.

Зібравши папери та привівши штору до ладу, я повернулася під ковдру, але сон не йшов. Покрутившись для пристойності ще пів години, махнула рукою на відпочинок і вирушила до ванної. Гаразд. Мабуть, у мене сьогодні ранній підйом. Займуся чимось корисним.

Кухня, до речі, вже прокинулася, і Варден нагодував мене гарячим сніданком. Невдовзі до нас приєдналася Кассарі. Вона відчайдушно позіхала і дивилася на турку з кавою очима невинного оленяти.

— Не спиться, — поскаржилася вона. Таке відчуття, що протяг якийсь гуляв кімнатою до самого світанку. 

— А в мене повзала якась кошлата живність, — підтакнула я.

— Та ну? — здивувалася наяда. — Щури в палаці?

— Вже скоріше восьминоги. Мені по коліно зростом.

Кассарі похлинулась й втупилася на мене своїми величезними магічними очима. Я навіть посилено закліпала, щоб знову не почати занурюватися в океанські глибини.

— Прямо в кімнаті? Ходімо-но, покажеш. — Вона рішуче потягнула мене нагору.

— Гей! А булочка?! — Я прудко вивернулася, не бажаючи лишалася без свіжої випічки. Так-так, дорогий світе, я пам'ятаю, як небезпечно для мене відмовлятися від дрібних задоволень, особливо після недосипу.

— Беремо з собою, — рішуче скомандувала наяда, прихопивши для комплекту повну кавоварку. 

Біля входу в мою спальню довелося пригальмувати. Якби не Кассарі, я б точно не помітила, однак наяда притримала мене за руку і вказала на довгу хвилясту лінію, що йшла поперек проходу. 

— І давно це в тебе на підлозі? Нічого собі! Що тут взагалі відбувається?

Вона сунула мені каву та акуратно схилилася, розглядаючи аномалію. А я впала в ступор. Не було тут ніяких ліній ще пів години тому!

— Найнатуральніше спотворення, — констатувала наяда. — І, схоже, що відкладеної дії: ось тут напрямні вузли залишилися розпущеними, наче незакінченими. Невелика кишеня в підпростір, майже дірка в підлозі. Провалитися не провалишся, але от ногу вивихнути — запросто. Випадково такі штуки не з'являються.

— Нічого не розумію. Тобто це хтось спеціально зробив?

— Схоже на те. На замах не тягне, але на хуліганство цілком. Це не твій учорашній гість впустив заклинання?

Я не відповіла, але теорію цю обміркувала дуже докладно. Невже Стефан укотре вирішив пожартувати й залишив мені сюрприз із таймером? Дурість якась, дитячі забавки. Розумніше тільки стілець висмикувати з-під людини, коли та сідає. Вампір, звісно, має дивне почуття гумору, але щось не віриться мені, що він опустився до таких примітивних фокусів. Дуркувати має сенс, коли є можливість побачити результат і посміятися. А тут що? Я в палаці, він, мабуть, у храмі. Дивно. Вже скоріше це знову моя не-прив'язка до світу дає про себе знати. А про неї поширюватися не хотілося.

— Прибрати можеш?

— Хіба не варто показати Амадо? Все ж порядок і безпека — це його зона відповідальності.

— Ні, — помотала я головою. — Це дрібниця. Упевнена, що подібне не повториться. 

— Ну, як знаєш. — Кассарі поводила рукою над спотворенням, немов павутину зі стіни знімала, і підлога вирівнялася. — То де твій восьминіг?

Зрозуміло, ні в кутку, ні десь іще ми нічого не знайшли: порожньо і чисто, як після прибирання.