Глава 11.2

Стефан аж сіпнувся від цих слів, але промовчав. Провів долонею по поверхні браслета і злегка торкнувся його двома пальцями. Над моєю рукою просто в повітрі виникло вогняне кільце, що переливалася червоним знизу і бузковим зверху.

— Активувати ось так, — старанно пояснював вампір. — Деактивувати у зворотному порядку. До речі, маю привітати: чудовий заряд, я очікував гіршого. Розмір індикатора потім налаштуєш, зараз стоять середні параметри. Масштабувати можна втричі в кожному напрямку. — Він розтягнув пальцями картинку, зовсім як на екрані смартфона. — Тепер за показниками. Тут три основні: загальний рівень, емоційна залученість, ступінь відкритості. Заряд відображається яскравістю. Що ти більше виснажена, пригнічена, стомлена, голодна або ще щось, то блідішою буде картинка. Якщо зображення посіріло або стало чорно-білим — бий на сполох. Тепер щодо емоцій: червоний — лють, синій — спокій, зелений — радість, золотий — натхнення. Ну, і найголовніше — та славнозвісна відкритість. Бачиш ці відгалуження? — Він вказав на тонкі вигнуті промінчики, що павутинкою розходилися в усі боки від основного кола. — Це схематичне зображення твоїх прив'язок. Що більше прив'язок, то краще.

— А ідеальний стан як виглядає?

— Як повноцінна сфера. Такий щільно переплетений клубочок.

— Але тут лише коло. Двомірна фігура.

— Не зовсім, але близько. — Стефан покрутив картинку пальцями, і я помітила, що в обідка дійсно є ненульова товщина. — Я, коли ти до нас перемістилася, навіть не відразу зрозумів, що ця форма — не апаратний збій. Перевірив налаштування, відкалібрував по новій, але ні — і ми з магістром насторожилися. Зараз для тебе основною сполучною ниткою виступає, мабуть, робота, від неї будується коло інтересів. Це як нейронні зв'язки в мозку — якщо кілька разів повторювати одну й ту саму дію, з'являється нова ниточка. З умінням жити повноцінним життям те саме: практика, практика і ще раз практика. У день переміщення ти була майже безбарвною. Зараз набагато краще, хоча ти сердишся і трохи боїшся, але це дрібниці. Перший етап — навчитися приймати емоції та проживати їх цілком.

— Господи боже. І що, кожен маг може бачити мене ось так? Як без одягу на ринковій площі, чесне слово, — поїжилася я.

— Добре помітними є тільки ті канали, що відповідають за фізичне тіло. Їх будь-яка сільська відьма середнього рівня може оцінити й підправити. Емоційну та психічну основу, принаймні без досить помітних зусиль, роздивитися неможливо, — втрутився Амадо. — Навіть втілені стихії, приміром, Кассарі та Вірен, відчуватимуть тільки загальний відбиток, як звичайна людина відчуває шкірою пекуче сонце або холодний вітер. Усім іншим істотам знадобиться спеціальне обладнання на кшталт вівтаря в храмі, а це штука громіздка і дорога. 

— Але магістр Неро говорив, що бачить просто так.

— Магістр не одну, не дві, і навіть не три сотні років практикував і відточував ці вміння, — пояснив Стефан. — До речі я теж трохи вмію, але мої навички поки що не дотягують. А на консиліумі ти стояла на п'єдесталі, який посилював і підсвічував усе те, що треба було бачити.

Амадо все ж не втримався і підійшов ближче, уважно розглянув картинку. Вона, до речі, втратила червоний колір і почала потроху синіти.

— Поглинання магії могло б виправити ситуацію? — звернувся до Стефана дракон. — Наповнити, створити нові канали. Внаслідок переливання стихійної або донорської енергій. 

— Пробували. Повне відторгнення, — розчарував Амадо вампір. — Як вода по маслу стікає. Тут усвідомлена робота потрібна і гостре бажання щось змінити.

— А спонтанні сплески активності, зумовлені вродженими особливостями, так би мовити? Якщо я правильно розумію, то... 

Чоловіки обмінялися загадковими поглядами, явно не поспішаючи пояснювати мені деталі.

— Правильно, — напружено і вкрай неохоче погодився вампір. — Так теж може бути. Але в нас не було можливості перевірити: Олена не в тому стані, щоб брати участь у подібних експериментах. Треба дочекатися природної стабілізації, не видно ж нічого зараз. Суцільні здогадки, а це не привід кидатися звинуваченнями. Тому, кхм... — Він кашлянув. — Змушений просити вас не поширювати цю інформацію. Усе-таки таємниця пацієнта. 

— Я схожий на того, хто базікає зайве? — скривився Амадо.

— Ви схожі на співробітника служби безпеки, мундир видає, раптом що, — несподівано жорстко відгукнувся Стефан. — А це робота, яка багато до чого зобов'язує. Але тут питання приватне, а не державне. За Олену і я, і магістр готові поручитися хоч перед самим королем, хоч перед радою чарівників. 

Хвилину співрозмовники дивилися один на одного так, немов канат перетягували, а я розгублено кліпала очима. Схоже, від мене вислизнуло щось про себе саму. Щось дуже важливе і, не виключено, що тухле.

— Я вас почув, — вельми сухо підсумував тривале мовчання Амадо. — І взяв до відома. 

— Дякую. — Вампір злегка вклонився.

А я дивилася на Стефана широко розплющеними очима, дивуючись тому, як разюче він змінився. Напускна веселість і нехлюйство немов би обсипалися з нього, як торішнє листя з дерева, оголивши зовсім незнайому істоту: стриману, холодну, сповнену твердої впевненості у своїх словах. І таку, що стовідсотково знає більше, ніж говорить. Цього вампіра — а це був саме вампір, що живе не першу сотню років, — я не знала зовсім. Утім, як і напруженого до залізного скреготу дракона, що стояв навпроти.