Глава 10

Мірабель мала рацію — найцікавішою частиною палацу була не суспільно-приймальна, а та, що використовувалася виключно у вузькоспеціалізованих випадках. Наприклад, зимова галерея, вона ж — сад під склом. 

Вірен, щойно ми зробили крок за прозорі двері, навіть на місці завмерла від задоволення. Нас огорнуло вологим повітрям, просоченим тонкими ароматами квітів, землі та піску, зачарувало ніжними пташиними трелями й грою світла в листі. Дріада блаженно заплющила очі й позеленіла до яскраво-трав'янистого відтінку, а всі її листочки-гілочки затріпотіли, як під вітром.

Зимовий сад був величезний, більший за будь-яку оранжерею, що мені доводилося бачити, тож я вражено розглядала величезний скляний купол над головою. Під ногами вилася мережа доріжок із гравію, біля них стелилися трави, розсипи дрібних квітів, плетеними ґратами тягнулися вгору різноманітні ліани, трохи далі від входу розкинувся майже справжній ліс із невідомих мені дерев. Тут знайшлося місце і для невеликого каскаду озер з водоспадами, і для альтанок та лавочок, і навіть для лабіринту з фігурно підстрижених кущів. 

І поки наша група гуляла залитими сонцем стежками, Мірабель охоче ділилася історією цього місця:

— Насправді це унікальний сад, він створений майже без допомоги магії: сонце, засклення, підведення тепла, для поливу використовується природне джерело, що б'є в саду. Тільки під час початкової посадки рослин знадобилася сила дріад, інакше ці чудові дерева... — Принцеса вказала на розлогих велетнів із білою корою. — І за десять років не стали б товстішими за мою руку. 

— Жива вода — величезна сила. Може зцілити та втішити в печалі, — зазначила наяда, опускаючи долоню в озерце. Її пальці миттєво стали прозорими, і маленькі золотисті рибки без зусиль пропливли крізь них.

— Навіть у моєму техногенному світі таке складно підтримувати. — Я зачаровано переводила погляд з однієї галявинки на іншу. — Тут, напевно, цілий стадіон помістився б. А чому тут так мало відвідувачів?

— Так рано ще. Хто на роботі, хто не прокинувся, от увечері, коли запалюють вогні, тут багато народу. Улюблене місце для побачень у холодну пору року. До речі, саме тут відбудеться урочисте відкриття сезону, офіційна його частина. А потім, звісно ж, танці. 

— Мірабель, а чому ти сама не береш участі у відборі? — поцікавилася я.

Принцеса розсміялася.

— Так я вже три роки як заміжня. — Вона трохи підняла рукав і з гордістю продемонструвала тонкий кручений браслет із білого золота. Ні замочка, ні роз'єму, цікаво, як такі взагалі знімати? — Весільний подарунок Ральфа, мого чоловіка. Нашому синові нещодавно рік виповнився. Я в організатори-то втекла, бо сил моїх уже немає сидіти серед гори пелюшок і брязкалець. Нехай царствена бабуся трохи пограє з онуком. Розпестить, звісно. Бабусі всі такі, хоч королеви, хоч найманки з великої дороги.

Ох. Треба було все-таки прочитати щось про королівську сім'ю. Я ж перегорнула цю частину поспіхом, тільки імена панівного подружжя і спадкоємця запам'ятала. Незручно вийшло. Але Мірабель, здавалося, взагалі не помітила моєї необізнаності.

— Леді. — Принцеса повернулася до Вірен і Кассарі. — Давайте я покажу луг для спортивних змагань, потрібно, щоб ви оцінили обсяг робіт особисто.

Минувши оранжерею, ми вийшли до протилежної стіни, теж скляної. Мірабель відчинила двері, в обличчя вдарив холод, що на контрасті з вологим повітрям оранжереї здався нереальним. Кассарі кинула на мене швидкоплинний погляд і, змахнувши недбало рукою, опустила на нас ледь помітний мерехтливий прозорий купол. Його поверхнею прокотилися дрібні брижі. Я не втрималася і колупнула його пальчиком: по тілу вдарив легкий розряд току, але рука пройшла перепону безперешкодно.

— Що це?

— Термостійкий контур третього порядку, — охоче пояснила наяда. — Перший засіб при протягах: повітрообмін є, але не дме. Ну і температуру підтримує.

— Як оранжерея, але магічна, — додала принцеса. — А ось, власне, наше стрільбище. Самі бачите. — Вона притоптала носком туфельки сніг. — Тут по щиколотку, не менше. Можемо розтопити й висушити?

— Можу накрити весь луг хоч зараз, ще й на самопідживлення налаштую: що більше танутиме, то ефективніша термоізоляція. Дня за два-три стабілізується. 

— Чудово! — Мірабель зітхнула з полегшенням. — Тоді ми з Гелен заберемо з друкарні мішені, Гі має принести стрічки для огорожі та прапори. Дам знати Вільгельму, нехай його хлопці готують обладнання для перегонів та стрільби.

— Ідіть. Як закінчу — зазначу в загальному графіку зеленим.

Наяда розім'яла пальці й почала розтягувати наш купол вшир. Краї контуру згиналися і мерехтіли, але в одному місці раптово справа застопорилася. Напівпрозора поверхня вигнулася, скрутилася на зразок виру і спробувала піти в землю. Кассарі помітила це одразу ж, викинула в той бік кілька додаткових порцій сили й швидко навела лад.

— Що це було? — Я з цікавістю спостерігала за процесом, попри те, що Вірен уже зникла в оранжереї, а принцеса ледь не пританцьовувала на місці від нетерпіння.

— Невелике просторове спотворення, — відмахнулася Мірабель. — Дрібниця, але часто трапляється в масштабних закляттях, особливо зі стихійними силами: трапився менш щільний або більш вологий шматочок землі — і готово, привіт аномалії. За цим принципом, до речі, робили перші просторові кишені, а зараз додатково дослідили процес і налаштували телепорти. Гелен, ходімо вже, ще надивишся.