Глава 9

Ранок застав мене бадьорою, зібраною і готовою до першого трудового дня. Ну, як готовою... Зовні — відчайдушно хороброю, всередині — тремтячою, але вперто налаштованою на перемогу над своїми страхами. Даремно я, чи що, стільки бізнес-тренінгів проходила? Навряд чи королівські відбори наречених сильно відрізняються від наших конференцій і професійних конкурсів, а їх за час студентства я побачила чимало, від рівня «районна еліта» до цілком пристойних міжнародних.

Заради зустрічі з новими колегами я навіть причепурилася відповідно до місцевої моди, яка, до речі, була вельми й вельми демократичною. Тобто її взагалі не спостерігалося в тому сенсі, який я чекала від умовного середньовіччя. А от загальні рекомендації існували. Офіційні заходи, наприклад, весілля або похорон, мали свій дрес-код, але втискувати різномасту публіку, частина з якої хизувалася нестандартними анатомічними деталями на кшталт рогів, крил, хвостів, гілок і мацаків, у певний фасон одягу ніхто не поспішав.

Як я встигла помітити під час короткого забігу королівською резиденцією вчора вранці, уніформу носили тільки покоївки, лакеї та варта, і це скоріш було вимогою до професії, а не способом підкреслити статус. Решта народу ж одягалися хоч і практично, але досить своєрідно, і мені це дуже сподобалося. Це ж ідеальний варіант: палац у стилі рококо, прикрашений усілякими фресками, картинами, ліпниною і візерунками так густо, що аж в очах рябить, а публіка нагадує різноманітних туристів з невідомих епох, світів і часів. І що з того? Для середньостатистичного жителя моєї рідної глибинки гості з південноамериканських держав або з островів Океанії майже така ж екзотика, як фейрі й гноми.

Загалом, я із задоволенням обрала майже чоловічий варіант одягу: чорні штани, біла сорочка, коротка оксамитова чи то куртка, чи то піджак з кишенями. Практично, зручно, цілком вписується в загальну стилістику вбрання палацових службовців. Не знаю, чи всім переміщеним так щастить із гардеробом, чи магістр Неро доклав руку до того, щоб не переобтяжувати мій багаж кринолінами та пишними перуками, але я з вдячністю прийняла цей подарунок долі.

У зал для нарад я прийшла однією з перших. Назустріч мені одразу ж піднялася чарівна пані в довгій елегантній сукні ніжно-персикового кольору з розкішними золотистими локонами, укладеними в ідеальну «мушлю». Я раніше таких красунь бачила тільки на обкладинках журналів, що рекламують дорогу косметику або творіння знаменитих паризьких кутюр'є, а тому інстинктивно напружилася, очікуючи почути щось на кшталт: «О, вітаю, місс сіра посередність». І помилилася.

Незнайомка посміхнулася відкрито і мило, простягнула руку і радісно проголосила:

— Леді Гелено! Вже стільки про вас чула! Рада познайомитися з вами особисто! Не очікувала, що в нашій тісній компанії з'явиться людина, яка ледь-ледь ступила на землю Орбісу. Так зворушливо і незвично, що ви вирішили долучитися до нашої маленької компанії, але, без сумніву, це буде пізнавально й захопливо. Сподіваюся, вам у нас сподобається.

Я здивовано завмерла, але швидко схаменулася і відповіла на її рукостискання, до речі, зовсім не жіноче за силою.

— Мене звуть леді Мірабель, принцеса Нантанійська, молодша сестра принца Едварда. На відборі відповідатиму за зв'язки з громадськістю, офіційні прес-релізи, інтерв'ю з учасниками та інші публічні моменти.