Глава 5.4

— А не можна мені роботу якусь нормальну? Щоб ні від кого не залежати, нікуди не поспішати, та й заміж я поки що не хочу.

— Хм... — Він у сумнівах почухав лоб. — У тебе ж попередня професія, вибач, не те щоб актуальна для нашої дійсності. А що ти робити вмієш найкраще?

Я задумалася, чесно. Варіант зі споживчими товарами й логістикою відкинула відразу: торгівля тут інша, транспорт теж, та й кому взагалі мій диплом із зовнішньоекономічної діяльності потрібен? І мови, як на зло, неземні. Стільки зусиль — і все коту під хвіст! Прикро. Англійську викладати чи німецьку? Та кому, в ім'я всіх святих? Ельфам із гномами?

— Я досить тямущий організатор, — сформувала я нарешті хоч щось конкретне. — Можу бути секретарем, особистим помічником. Ну й аналіз, збір даних, систематизація — це мій, так би мовити, талант.

— Ага, — невизначено протягнув він. — Ага. Ну... Так.

Луїджі встав і пройшовся кабінетом, відчинив якусь шафу, вийняв товстенний талмуд, погортав, підняв на мене очі.

— А до розпорядника відбору наречених підеш молодшим асистентом? Це принеси-подай, звісно, ні аналізу, ні систематизації, хіба що шпильки дамські підраховувати. Але ось командувати доведеться: кравцями, перукарями, покоївками, офіціантами. Нареченими знову ж таки, їхньою свитою. Усіх треба розмістити по кімнатах, облаштувати, організувати, спрямувати в змаганнях і підтримати морально. Заспокійливого накапати, отруту вилучити. Головний розпорядник буде один, дуже досвідчений дядько, мій давній знайомий, але помічників у нього рівно десять. І в кожного свій штат. В них досі є одна незакрита вакансія, і взагалі-то вона не для переміщених й дуже клопітка, але раптом тобі якраз сподобається?

— Давай! — Я бадьоро вхопилася за цю ідею. — Усе краще, ніж штани у возі з віслюком протирати або залізом розмахувати. — Про «крутити задом перед вінценосними мордами» в якості кандидатки в наречені я вирішила тактовно промовчати. — Знайомства корисні заведу, отримаю реальний робочий досвід, а це справа важлива..

— Упевнена? Це не посада, а та ще скалка в... — він зупинився на півслові, щоб не сказати щось нецензурне. — … в... ну, ти зрозуміла, де. Багато клопоту за невеликої зарплати. Щоправда, проживання, харчування та одяг на шість місяців наперед оплачує корона Нантанії. Ну, і після закінчення балу є преміальні на вибір: або одне бажання, або грошова компенсація такого.

— Бажання?

— У межах розумного, звісно. Голову короля на блюді тобі не принесуть, зірку з неба не дістануть. Але, скажімо, складний магічний обряд, місце в академії поза конкурсом або привілей отримувати на свій день народження авторський торт від найкращого королівського кухаря — цілком можливо.

— Мені підходить, — випалила я швидко, поки він не передумав. — Давай сюди контракт і говори, де підписати.

— Раптом що — я не винен! — зітхнув Луїджі, але документи дістав. — Під твою особисту відповідальність.

І ось за чверть години я вже стала десятим помічником головного розпорядника «Сезону сотні весіль». Визначеність хоч у чомусь надихала, цілковите незнання того, з чим доведеться зіткнутися, — відверто лякало. З іншого боку, вічно сидіти в храмі на чужому забезпеченні у безрозмірній піжамі мені теж не подобалося. Їхати в провінцію, з якої я, умовно кажучи, щойно вибралася (і плювати, що це було в рідному світі), не хотілося взагалі. Наймитувати або вбивати за гроші душа не лежала. А робота у палаці — це шанс адаптуватися, знайти друзів, зрозуміти, куди, власне, скеровувати нове життя. І розібратися зі своїми неправильними енергетичними контурами заразом.

Але, матусю рідна, у що ж я вплуталася?