Глава 5.1

Луїджі кинув погляд на настінний годинник і зауважив:

— Скоро буде перерва на обід. Але я встигну відповісти на кілька запитань. Отже, хто перший? 

— Які тут справи з кліматом?

О, а «лісоруб» — практичний мужик, виявляється.

— Помірний, з чотирма явно вираженими сезонами, кожен з яких триває три місяці. У Нантанії, королівстві, де ми зараз перебуваємо, зими м'які та сніжні, а влітку рідко стоїть сильна спека. Але, якщо забажаєте, можна й у вологі ліси півдня переїхати, і в північні крижані пустелі, вибір величезний.

— А який основний засіб пересування? Невже тільки коні та вози? Ніякої техніки, левітаторів, квантових переходів?

Схоже, одна з присутніх дам, як і я, була з техногенного світу з непоганим рівнем розвитку.

— На жаль! — Луїджі розвів руками. — Історично ми більш схильні до вивчення магії, ніж технологій, та й екологію після воєн намагаємося зберігати всіма силами. Телепорти, щоправда, є, але ця штука коштує чималих грошей. Хороші маги можуть створювати їх у довільній кількості, наскільки резерву вистачить, а ось не-магам доводиться купувати транспортні амулети на два-три заряди. Наступне питання?

— Розкажіть про істинність, — подала голос синьоволоса чи то німфа, чи то сильфіда. — Є у вас пари, самим Небом призначені одна для одної? На моїй батьківщині у багатьох може бути лише один обраний партнер.

— Тільки у деяких родів перевертнів: вовчих, лебединих. Решта, особливо котячі, віддають перевагу зграйності та полігамії. Гноми, ельфи й люди обговорюють питання утворення сім'ї відповідно до традицій конкретного суспільства. Стихії співзвучні силам і джерелам магії. Буває, що вища нежить шукає своїх обраних, але це радше культурна вимога, ніж магічне обмеження. Погодьтеся, якщо живеш три-чотири сотні років, проводити їх аби з ким було б якось дивно: побут розчавить, буденність задушить.

Аудиторією прокотилося дружнє розчароване зітхання. Що особливо кумедно, у хлопця-танцівника на мордочці теж відбилася відверта печаль. Он воно як, виявляється! А втім, так вам, невиправним романтикам, і треба! Не перекладайте відповідальність за свою долю на «того-самого-єдиного»! Ніби він вам уже заздалегідь чимось завдячує і, кинувши всі свої справи, почне рятувати, втішати, зцілювати й кохати за простий факт вашого існування. Думали, все ваше життя зміниться, наче за помахом чарівної палички, варто лише потрапити в чужий світ? Ні-ні, так не буває. Хочете розв'язати власні проблеми, тоді беріть руки в ноги, ну або там хвости в лапи, що в кого є, і вперед, будувати світле майбутнє власними силами!

Чи все-таки, ні?

Я задумливо підперла підборіддя долонею й замислилася, чи ця думка була справді моєю за переконаннями, чи виростала коренями з досить безрадісного життєвого досвіду. І... не змогла вирішити остаточно. Стефан сказав би, що я песиміст і маю більше довіряти всесвіту. Проте судячи з усього життя в цьому вимірі таки відрізнялося від того, до якого я звикла. Боротьба за відновлення популяції й наявність магії, це, знаєте, трохи не те саме, що вічна конкуренція за робоче місце, перенаселені багатоповерхівки й одвічне людське прагнення десь когось завоювати й підкорити. Тож, можливо, і дивнуватий вампірчик, і куратор Луїджі могли дозволити собі трохи наївності та ідеалізму, а от мені бути мрійницею якось не вдавалося. Я важко зітхнула і з головою поринула в роздуми, пропускаючи подальші слова куратора щодо обраності та вічного кохання повз вуха.