Глава 4.1

— Отже, це іронія була? — Магістр дивився на мене абсолютно серйозно. — А знаєш, іноді Стефан має рацію, хоча його методи й викликають питання. Але тобі добре б просто пригальмувати, видихнути й навчитися помічати радісні моменти: смачну випічку, гарну музику, приємних людей, сонячну погоду. І навчитися приймати допомогу, без цього далеко не заїдеш. От спробуй одним словом описати своє життя.

— Боротьба, — відповіла я після деяких роздумів. 

— Хм. — Демон окинув мене багатозначним поглядом. — А альтернативи є?

— Досягнення?

— Трохи краще, але все ще не те.

— Наполегливість, стійкість, самостійність... 

— Про що й мова. В тебе були близькі друзі?

Я знизала плечима:

— Ні... Я завжди сама й не соромлюся цього.

— А якщо стає важко?

— Зціплюю зуби і йду далі.

— Угу. Аж сюди дійшла. А, між іншим, іноді можна й прийняти допомогу, коли її тобі пропонують.

— Ясно-ясно, вже зрозуміла, куди ви хилите: не влаштовувати героїчних битв там, де можна обійтися переговорами?

— Точно. І заодно дозволити собі дивитися на світ широко відкритими очима. У ньому багато можливостей.

— Дякую за пораду, — не змогла стримати важке зітхання. — А можна запитання?

— Звичайно.

— Навіщо ви зі мною возитеся? Вам яка вигода від цього?

— Та загалом ніякої. — Демон почухав потилицю. — Та я все ж магістр лікарської справи, давав присягу допомагати всім стражденним, а ти якраз потребуєш підтримки. Тож вважай це подарунком долі.

— Безкоштовний сир буває тільки в мишоловці, — недовірливо насупилася я.

Магістр трохи нахилився вперед, склавши потужні руки на грудях:

— І просто зараз на моїх очах закрився черговий енергетичний канал, — спокійно констатував Неро. — Ще будуть цінні зауваження? — Він іронічно підняв одну брову.

Залишалося похитати головою.

— Ото ж бо й воно.

— А, до речі, як ви бачите ці канали? — Я вирішила змінити слизьку тему і перейти до чогось більш наукового.

— Приблизно так само, як ти бачиш емоції або жести. Для магів це вроджена, буденна властивість. Ну, і трохи тренування, звісно.

— Теж так хочу, — зітхнула я. — Щоб хоч приблизно розуміти, правильно я поводжуся чи погіршую і без того складний стан.

Магістр на хвилинку задумався, навіть очі прикрив, погасивши червоне демонічне палахкотіння, а потім просяяв:

— А хороша ідея! Поговорю зі знайомим артефактором: можна зробити для тебе щось на кшталт амулета-детектора. Повноцінну структуру не покаже, звісно, радше загальний прогрес, динаміку. Як рівень води в озері.

— Ух ти! — щиро зраділа я. — А це складно?

— Не особливо, — відмахнувся демон. — Трохи довго і потребуватиме індивідуального налаштування, але загалом реалістично. Як буде готово, передам тобі з посильним або занесу особисто, якщо встигну.

— Дякую. — Я зніяковіла, хоча було приємно. Зайнята людина все ж таки, цілий демон-магістр, а перейнявся моїми проблемами.

— Нема за що. — Неро встав і вклонився. — А ти кумедна. Не хочеться тебе втрачати — такий колоритний зразок! Гаразд, відпочивай, пізно вже. — Він підійшов до дверей. — І, до речі, групи сформовано, тож завтра зранку — на заняття. Удачі, людино!