Глава 2.1

Другого співрозмовника розгледіти не вдалося: його повністю приховувала невідома конструкція з заліза й світлових енергетичних потоків. Скидалося на пульт управління або машину для діагностики, виглядало в цілому навіть красиво, але занадто вже сюрреалістично. Цікаво, чому мій мозок придумав саме таку галюцинацію? 

— Опиши, що відчуваєш, — знову заговорив рогатий, прибираючи здоровезну долоню з акуратними, але дуже гострими на вигляд нігтями від мого тіла.

— Холодно, — зізналася я.

— Це нормальна фізіологічна реакція теплокровних на посмертний перехід, — хмикнув тип. Демон, напевно. — Там охолола, тут нагрієшся, коли в резонанс увійдеш. А поки терпи, до стабілізації трохи залишилося. 

— Це пекло? — обережно поцікавилася я, і демон страдницьки підвів очі до стелі. — Ну, тобто місце для покарань за прижиттєві погані вчинки?

— Ще одна! Які ж ви всі банальні! Ні, звісно. Просто паралельний світ, наші біологічні види відрізняються і зовні, і фізіологічно. Потоки енергетичні теж інші. До речі, потрібен час, щоб твоє тіло адаптувалося. То як самопочуття? Запаморочення? Нудота? Бажання вбивати? Жага крові? 

— А має з'явитися жага до крові? — мене охопила паніка.

— Це я просто так запитав.

Ну слава всім богам! 

— Щоб ти з кислою міною не лежала, — додав рогатий жартівник. — Ось бачиш, уже полегшало. Усього-то для радості треба знати, що ти не вампірша.

Я від обурення аж сіпнулася.

— Лежати, кому сказано! — рявкнув демон.

— Хоч ковдру дайте, зуби ж стукають!

— Гаразд, чорт із тобою.

Кігтиста лапа піднялася, демон щось пробурмотів, потім гострий кіготь накреслив на моєму лобі й грудях якісь символи. Стало моторошно, але... зовсім нічого не сталося, хіба що просто наді мною виникло золотисте світіння і по шкірі побігло цілюще тепло. 

Це що зараз було-то? Магія? 

— Робити мені нічого, підживлювати своєю силою всіх підряд, — пробурчав господар пенсне й бороди. — Але ти й справді якась млява, треба б розібратися, чому. Об'єктивних причин начебто не видно.

— Магістре, — знову подав голос другий, що сидів за пультом управління. — Ви тільки погляньте, перший раз таке бачу!

— Що там?

— Її енергетичні потоки не сходяться, точніше, відторгаються.

— Покажи.

Демон зник за пультом. Хвилину обидва незнайомці розглядали щось і перемовлялися так тихо, що я не розібрала жодного слова. Ох, не подобається мені, коли ось так шушукаються! Це зовсім як у школі, коли стоїш під дверима кабінету і чекаєш закінчення батьківських зборів. Начебто й двійок не було, й узагалі добре поводилася, а все одно десь під серцем шкрябає тривога. 

Зрештою рогатий усе-таки зволив пояснити на повний голос:

— Ну от що, люба, — пробасив він, розгубивши всяку глузливість. — Сама закрутила, самій і розгрібати. Ти від свого світу закрилася, ось він тебе і виплюнув. Виштовхнув, як небажану особу, відправив сюди до нас. Зазвичай переміщення стирає колишній енергетичний фон разом з емоційним, щоб переселенець міг легше адаптуватися в новій реальності. Але з тобою щось пішло не так, і силові контури залишилися закритими. Вже не знаю, чому, тобі видніше. Загалом, якщо не прив'яжешся до цього світу, історія може повторитися.

— У сенсі? — сторопіла я.

— Не будеш жити на повну силу — реальність тебе знову викине. Якщо пощастить, знову кудись перенесешся, а може, вже і з кінцями. Того. Помреш і розчинишся між світами, — пояснив рогатий буденним тоном.

— Тобто? Це як? Що значить — закриті контури? Це як смертельна хвороба? Рак чи розсіяний склероз? — у мене від жалості до себе сльози навернулися на очі.

— На кшталт того.

— І скільки в мене часу, щоб пожити? Ну, на повну силу? 

Демон подивився на енергетичні потоки над пультом, прикинув щось у голові, почухав лоб і ледь за роги себе не посмикав.

— Рік. Якщо пощастить — два. Максимум — три.

Та що б вас усіх! Я розревілася.