Бал незадовільних сновидінь 

Бал незадовільних сновидінь 

Once upon a time двохвоста, однокрила фігура сердито лаялася, схопивши нашого Казкаря за комір й різко трясучи ним, наче брязкальцем. Казкар не брязкав, а тихо сміявся. Розумієте, ця ругачка з одним крилом та хвостами була сном. Точніше, кошмаром. Але зовсім не страшним, радше нісенітним - тому ні на що не годившимся.  

- Ото чого ти смієшся, кошлатий? Чого смієшся, питаю? Ну, подивись на мене - кому я такий відносно антропоморфний потрібен? Хто буде дивитися сон зі мною, га? Мені конче треба знайти снотворця, нехай він мене переробить! 

Варто зауважити, що звернення “кошлатий” нашому Казкарю дуже пасує - його рудувато-каштанове волосся все так саме стирчить в різні боки й ворушиться само по собі, наче його куйовдить неіснуючий вітер. 

- Треба так треба, хто ж сперечається. Й перестань вже мною трясти, з мене монетка не випаде. Ми можемо відправитись на пошуки хоч зараз, але май на увазі - у всесвіті існує нескінченна кількість снотворців, і я не знаю, де саме твій. 

- Принаймні, я більше не буду один, тож годиться. 

І це була довга подорож, мій дорогий читачу. Абсолютно неймовірна. Але цього разу ми подивимося лише її кінець. 

... 

Крізь купол та стіни скляної вежі сни дивляться на зірки. Бо просто у космосі їх розвіє, а помилуватися нескінченністю хочеться.  

Однак ті, хто хоче стати чимось новим, виходять.  

Інші продовжують бал сновидінь без початку й кінця. 

Напівпрозорий з обличчям яке важко запам'ятати та туманним тілом - забуття. В ньому губляться спогади. Рухається повільно, залишає слід забутих імен та невимовлених фраз, танцює розмірено, забирає пам'ять партнера. 

Золотисто-багряний з очима, як палаючі комети - бажання. Кличе, кружляє в центрі, привертає увагу. Але танцює лише сам із собою. 

Відображення навіть виглядає як людина. Повторює рухи партнера, але з невеликою затримкою. Ніби замислюється, чи варто бути кимось іншим. Однак що цікаво, іноді відображає ким би партнер міг стати. 

Гігантська фігура з хвиль, мушель й водоростей пахне сіллю та свободою. Голос як рев прибою. У повільному танці цього сну можна потонути. Море, кому б такий не сподобався. 

Казкар та його новий нісенітний друг-кошмар довго роздивлялися з балкона цікаву фігуру - все не могли вирішити, що він таке.  

На кожному пальці - по годиннику, одяг із календарних аркушів. Говорить лише загадками. Ходить по колу. Танцює той самий танок знову й знову. Сміється, коли його кроки збігаються з кроками інших. 

Хлопці вирішили, що це, найімовірніше, часова петля - кошмар для багатьох. 

Не менш загадковою була струнка фігура, зшита з клаптиків. 

Шви видно всюди на тілі, фрагменти чужих історій стирчать із кишень. Мовчить, але якщо прислухатися, можна почути, як шепоче чужі таємниці. 

У невідомого снотворця вийшов якийсь сон-шов із втомившихся історій. Наче як штопання прямо по тканині реальності. 

Усім сподобалося переродження. 

Сон знову й знову з'являється як кокон, що розпускається зграєю кольорових метеликів. Кожного разу в різних відтінках. Потім сон збирається в щось ціле. Але форма постійно змінюється - від немовляти до старця, від тварини до птаха. 

Хтось явно створив його з любов'ю та старанністю. 

Якимсь дивом у сни пробрався й холод - творіння одного з духів Зими.  

Мовчазний сон зі скляною, покритою інеєм, шкірою. Патерн на тілі сну постійно змінюється. Якщо подивитися на нього, стає то холодно й одиноко, то спокійно чи навіть радісно.  

Казкар зробив собі подумки нотатку: “сказати Зимі, щоб забрала сон. Він надто чарівний для цієї вежі”. Однак хлопець одразу про це забув, що не дивно. 

Справжньою розвагою виявився сон-маска.  

Ця істота має сотні облич. Які сон змінюються щохвилини. Іноді це знайомі, інколи незнайомці. Сон сміється, плаче, лається чи хвалить. Що втне за хвилину - ніхто не знає. 

Тіло схоже на зоряне небо, а очі як дві галактики - це сон-космос. Говорить мовою, яку можна зрозуміти лише уві сні. Несе якесь відчуття нескінченності та бажання ставити питання, на які немає відповідей. Не танцює, а висить над залом, залишаючи за собою слід зоряного пилу. 

Казкар та нісенітний кошмар милувалися ним з відкритими ротами. 

Тому не пропустили найдивовижніше видовище. 

Над вежею пролетіла Комета з рожевим хвостом. 

Раптом Казкар зрозумів, що щось безжально коле його ліву ногу. Без зайвих роздумів хлопець сів на найближчу сходинку - у вежах їх завжди достатньо, щоб ви знали. Стягнув розписаний Босхом Мартінс та стряхнув. З нього випав камінчик. Як він опинився там і чому - можна лише здогадатися. 

Але це завдання для тих, хто не лінивий. Казкар же полінився. 

Двері вежі скрипнули. Райдужний дракон зазирнув всередину. 

- Як довго ти збираєшся тут стирчать? Ми вже задовбались тебе з Музичної площі міжсвітов’я кликати. Ви хоч в курсі, що нещодавно разом з вежею та всією цією красою на ній з’явилися? До речі, де ти знайшов такого дивовижного чудіка з двома хвостами й одним крилом? А-Капела оно з розуму сходить, познайомитися хоче. Мені здається, що вона закохалася. 

... 

Наша дивна парочка завершила свою подорож у неймовірній кав'ярні Райдужного дракона, що поєднується з Мозаїчною музичною площею міжсвітов’я. А та з іншими світами, перераховувати котрі ми не будемо - назва нашої прекрасної кав'ярні вже у так дебело розрослася. 

Отже, наша парочка зупинилася в неймовірній кав'ярні. Сумний нездійснившийся кошмар не встиг озирнутися, як дракон дав йому чашку збитих полуничних вершків та дифузор з кавовим ароматом. Зарано сну каву, ще пропаде від несподіванки.  

Чашку та дифузор довелося тримати в одній руці. В іншу вчепилася А-Капела, дивлячись на цей нісенітний кошмар люблячими очима.