Бійся сили ескізу

Once upon a time тоненька, смаглява й біловолоса художниця приземлилася посеред широкої вулиці.  

Приземлення виявилося не дуже вдалим, оскільки дівчина відразу плюхнулася на дупцю. Але за мить схопилася – розсиджуватися часу не було. На іншому кінці вулиці вирував ескіз шипастого демона, який втік з її скетчбуку. 

Сторонньому містянину могло б здатися, що дівчина з'явилася нізвідки. Але сторонніх не було.  

Посеред вулиці  в урочистій позі отримавшого люлів героя з розлітаючимися полами розірваного на клаптики довгого светра стояв темноволосий чарівник. Решта городян втекли. Їх важко звинувачувати, якщо вікна будинків та вітрин б’є щось кругле, з десятком ніг, парою-трійцею очей і сотнею шипів. Такий собі плід п'яної любові мутувавшого їжака з накуреним павуком. 

Хлопець намагався заморозити, перетворити на камінь, спопелити або розвіяти демона. Однак раніше йому не доводилося мати справу з ожилими ескізами, тому чари не діяли на чудовисько. 

Дівчина миттю оцінила ситуацію й дістала з кишені невеликий скетчбук. Розпахнула, відкривши світові порожні чорні сторінки. Схопила маленький білий олівець, який тут же почав витягуватися, перетворюючись на білий батіг. І сміливо кинулася на демона. Захопила батогом один із шипів, смикнула, підстрибнула. Й припечатала скетчбуком його по морді. Демон зник.  

Натомість з'явився на чорній сторінці, застиглий у всій своїй потворності.  

Чарівник позаду виразно вилаявся. 

... 

– Я не зрозумів, що це за опис такий: "в урочистій позі отримавшого люлів героя"? Між іншим, я чесно намагався врятувати місто від твоєї бурхливої фантазії й невміння впоратися з цим даром. 

Чарівника, який слухав розповідь художниці разом з Казкарем, решта розповіді явно не збентежила. 

– Як було, так і кажу. Твоя пихатість кидається в очі навіть впавшим з нізвідки дівчатам. 

Казкар закотив очі. Хлопець давно почав підозрювати, що йому напрочуд щастить зі скандальними персонажами. Час від часу зустрічаються на кожному кроці. Хоч бери і стій на місці. Однак тоді скандальні персонажі знайдуть його самі. 

Хлопець гортав сторінки чорного скетчбуку, який був заповнений вже більш ніж наполовину. 

– Це все чудово. Але вчора ви на моїх очах ловили милу зубасту фею, і цим скетчбуком з олівцем користувалася не ти, а твій напарник. 

Чарівник важко зітхнув. 

– Це тому, що ми помінялися силами. І почуттями, та й всім своїм єством. Краще я розповім. Впевнений, мені вдасться обійтися без несправедливих образ. 

Художниця покривлялася. 

– "Несправедливих образ", бла-блабла. Я не пам'ятаю, щоб коли-небудь була такою плаксою. Дивись не рознюнься, поки будеш розповідати. 

– Якщо у мене такий бридкий характер, то перше, що я зроблю, коли поверну себе – попрошу вибачення у всіх знайомих. 

... 

У якомусь далекому звідси світі жила художниця. Дівчина малювала багато й пристрасно. Але все монстрів різних. Вигадувала їм імена та історії. 

Але нікому не розказувала. І навіть не показувала улюблений скетчбук.  

Чи бачиш, художниця боялася, що її не зрозуміють чи навіть посміються. Почнуть критикувати. Критиків, щоб ти знав, хоч греблею гати в будь-якому світі. Критикувати готові всі, адже це простіше, ніж зрозуміти або зробити щось своє. 

Художниця жила своїм скетчбуком. 

І в один прекрасний день персонажі на сторінках, звичайно ж, ожили. Й відразу ломанулися до цього світу. Наче нам тут своїх монстрів мало.   

Відлов усілякої нечисті та інших божевільних цього світу – обов'язок місцевих стражів. Куди беруть тільки найкрутіших чарівників. Головний критерій відбору – здатність вижити. І, по можливості, зберегти себе у відносно цілому й антропоморфному вигляді. 

Коли в цьому світі з'явилися сотні монстрів різних ступенів жахливості, стражі закотили рукави та взялися за справу. Колеги темноволосого чарівника носилися по всьому місту. А воно дійсно величезне. Хлопцеві дістався шипастий демон, з яким він не міг впоратися до появи художниці. 

Оскільки ніхто, крім художниці зі скетчбуком, не міг зловити монстрів, порушницю спокою довелося залишити на волі. Замість прописаних кількох сотень років ув'язнення.  

Дівчину поселили в готель. Час від часу викликали, коли з’являвся черговий плід її бурхливої фантазії.  

Згодом художниця почала патрулювати місто з кимось із стражів у парі.  

Поки одного разу в порту не знайшлась величезна черепаха. 

Цей патруль був якраз з темноволосим чарівником.  

Однак цього разу ескіз виявився не звично білим, як інші. А смарагдово-зеленим, сяючим лимонним світлом. Рептилія, вочевидь, причаїлася. Накопичувала сили чарів. І чомусь виповзла лякати портових працівників. 

Під час вилову парочка ледь не звалилися з причалу. Художниця ледве зачепилася за якусь снасть, чарівник за художницю. Ледве встиг підхопити скетчбук, що летів у воду. Нікому не хотілося впасти в море, як на зло, штормове.  

Дівчина чіплялася за снасті обома руками, тому чарівнику довелося просто лізти по ній, аби вибратися та витягти її. 

... 

Художниця пирхнула й заговорила. 

– А потім вийшло лайнеце на кефірі. Я хотіла поділитися своєю силою з цим малохольним. Ну, щоб він пришльопнув черепаху, бо та нависала над нами своєю зеленою харею. Чомусь спало на думку, що якщо талдичити «моя сила – твоя», то все вийде. Навіть не уявляю, звідкіль я це вичепила. А цей ідіот почав повторювати за мною. В результаті черепаха злиняла, а я тепер не можу малювати. Не бачу кольорів, персонажів. Навіть фарби світу. Зате можу вичислити швидкість політу вогняної кулі або силу детонації спаленого демона. 

Чарівник аж почервонів від гніву. 

– Знаєш що, ти допекла скиглити. Твої пречудові персонажі вештаються навколо мене цілодобово. Спати неможливо, поїсти неможливо через їх мерехтіння. Та я інколи не можу до вітру сходити, бо в унітазі може з'явитися чиєсь вигадане обличчя.