Казка про троянди

Once upon a time... 

– А про троянди ти знаєш казки? Хочу про троянди.  

– Хм. Одна моя далека подруга розповідала мені казку про троянди. Точніше, хлопчика, який так покохав троянду, що покинув її. Звісно, одразу зрозумів, що хоче повернутися. Але опинився зовсім в іншому світі, або просто іншою людиною, йшов все далі й далі. А от щоб повернутися назад... Але я тобі цього не буду розповідати. 

– Чому? Невже він не зміг повернутися? 

– Зміг. Але то було непросто. Йому довелося відмовитися від усього, до чого він так звик. Але я все ж таки не буду тобі розказувати. Інакше ти засмутишся, наморщиш свій кумедний конопатий носик та зіпсуєш настрій цьому пляжу. Ти ж знаєш, зелений пісок моментально переймає настрій людини, яка на ньому сидить. 

– Гаразд, я не буду наполягати. Але тільки тому, що я тебе дуже люблю й не хочу сваритися. Розкажи, будь ласка, іншу історію. Однак про троянди. 

– Дозволь мені розповісти тобі про далекий світ, який я відвідав зі своїм другом Казкарем... 

… 

Спекотний полудень розігнав усіх жителів клумб-міст по домівках. Ніжні квіткові мешканці сиділи під кондиціонерами або автополивалками з ароматною водою й не казали носа на вулицю. Ну чи пелюстка. Ніжні квіти слід оберігати від палючого сонця.  

Вкорінені рослини здавалися набагато сильнішими за своїх рухливих родичів. Пестилися під палючим ультрафіолетом, навіть не думаючи про те, щоб згоріти або висохнути. 

Казкар та Райдужний дракон сиділи в тіні особливо розлогого дуба. Жолуді іноді падали вниз, з вражаючою точністю влучаючи в голову чи ніс обуреного Кавового бога. 

– Слухай, я теж обожнюю троянди невибувною... А чи є взагалі таке слово? Гаразд, тепер буде. Невибувною любов'ю я, блін, обожнюю рослини взагалі й троянди зокрема. Особливо, коли вони спокійно ростуть і мене ніхто не змушує їх поливати. Але це вже занадто! Подивись, троянди скрізь. Сині, бежеві, перламутрові, бузкові. Кольору брудного лате та чистого какао. Очищеного смарагду, опалу, рубіну. Всіх відтінків червоного. Першої літньої ночі і останнього зимового світанку.  

Дракон розсміявся. 

– Таких відтінків не буває. 

– Нехай не буває. Хоча глянь на кущі через дорогу. Бачиш, зліва, чорний, як ніч, з легким червоним відливом. Точно відгуки зайшовшого сонця. А он поруч сірий, навіть сталевий. Чим не світанок. 

– Та ти романтик, друже мій. Тебе поети зранку кусали? 

– Та ну тебе до дідька. Я ж за серйозне кажу. Мало того, що місцеві виглядають, як трояндові бутони на ніжках... 

– Пухкі трояндові бутони. 

– Я б навіть сказав, жирненькі. Але їм пасує. Так от, самі на бутони схожі й вирощують троянди навколо. Це ж божевілля. 

Дракон задоволено посміхнувся, глибоко вдихнув. 

– Зате який дивовижний аромат. І, до речі, з троянд виходить неймовірна кількість смаколиків. По-перше, просто варення, яке гарне в будь-який час та будь-якій комбінації. Особливо в якості прошарування для ніжних вершкових тістечок. По-друге, сушену троянду можна додавати в готову каву – чорну або з молоком. Чи чай. Посипати все ті ж десерти. Пелюстки можна зацукровувати й додавати у фруктові салати або прикрашати глазуровані еклери. Я тобі можу назвати десятки способів, як смачно використати троянду. 

– Слухай, хіба це нормально, що в світі ходячих троянд та трояндових кущів ми обговорюємо, як їсти троянди? 

Дракон зробив великі очі, потім примружився й лукаво посміхнувся. 

– Відкрию тобі секрет. Я сам бачив, як деяка мила ніжно-лілова у білу стрілку паняночка-троянда з'їла маленький карміновий бутон прямо з куща.  

Казкар картинно ахнув та приклав руку до рота, щоб вдати шок. Однак хитрому обличчю хлопця не вистачало правдоподібності.  

Раптом із сусіднього будинку вискочив непомітненький блідо-рожевий чоловічок-бутон й побіг вздовж вулиці, незважаючи на спеку.  

Слідом вибігла кремезнувата, пишна руда пані-роза та помчала за непомітненьким, розмахуючи ручним ситечком для пасти. Чоловічок біг мовчки й зосереджено, а от пані бурмотіла «то буду, це не буду, зара отримаєш».  

В одну мить парочка зникла за рогом. 

Дракон махнув пазуристою рукою. 

– Нє, ну цього точно з’їдять. 

Хотілося сидіти так цілий день до вечора.  

Подивитися, як з'являться лайливі піксі-світлячки, які випрошують їжу. 

Муркотливі кішки вийдуть назовні, намагаючись точити кігті об ноги мешканців-бутонів. 

Десь вдалині гратиме черговий оркестр. Почнуться танці, які часто перетворюються на регочуще квіткове звалище.  

Втім, якщо хочеться, то чому б не залишитися.  

... 

Русалочка зі сталевими шкірою та лускою задумливо перебирала зелений пісок. Сірі хвилі накочувалися на її плавник, але дівчинка, заслухавшись, не звертала на то уваги. 

– Красиво. Хоча я, якщо казати чесно, взагалі-то не знаю, що таке троянди. Мабуть, це щось таке ж красиве, як кольорові корали? 

Дракон, що сидів на піску, посміхнувся. Поворушив рукою й спритно виловив з повітря маленький яскраво-червоний бутончик. 

Русалочка заверещала від захвату. 

– Яка краса. Вона ніби виточена з найтонших мушель. Це набагато красивіше, ніж кольорові корали. 

Дівчинка взяла троянду, поцілувала дракона у щоку та спритно пірнула в накотившуся хвилю. Навіть не попрощалася, так поспішала показати мамі й сестрі дивовижно красиву квітку. 

Дракон не образився.  

Хлопцю склав компанію вітер-лоскотун, друг дощу, який підіймає настрій та змушує волосся тиждень завиватися.