Льодяний уламок

Once upon a time чергуючий на посту чародій працював над новим ескізом.  

Нещодавно хлопцеві довелося побачити найгарнішу дівчину у своєму житті. Він старанно виводив її тонкі риси, аби послати сову до свого найкращого друга на Літній уламок та показати.  

Чародій-художник посміхнувся.  

Граціозна, одягнена в біле білявка з'явилася нізвідки й попросила зачарувати малюнки на чоботах для друга. Чарівник здригнувся та поправив свою розтягнуту сіру шапку. Картинки виявилися воістину жахливими, але щось в них було. 

До речі, про чоботи. 

Хлопець підвів очі від ескізу й побачив їх прямо перед собою.  

До чобіт кріпилися довгі ноги в темних вузьких штанях, величезна футболка з трьома совами та куртка, розцвічена космічними кольорами. Візерунок куртки й малюнки на чоботях рухались.  

На додачу до цієї пишноти йшла кудлата голова, волосся якої ворушилося на неіснуючому вітрі. Голова посміхалася, поблискуючи очима. 

 –  Уявляєш. Зайшов до маленької художниці, автору цієї чобіттєвої ідеї, а вона змусила мене штани перевдягти. І чому їй не подобалися мої розтягнуті спортивні треніки? Ні, каже, навіть безхатько посоромиться ходити в цих панталонах, не псуй Мартінси. Втім, мені подобається. 

Казкар розглядав чародія перед собою. Той невловимо нагадував маленьку художницю.  

Такий ж рудий, тільки волосся до плечей, а не попереку.  

Великі, хитрі оливкові очі й вічно усміхнені вуста.  

Руки, навічно перемазані фарбою.  

Хоча більш за все схожий тонкою аурою відстороненості. Ну що ти будеш робити з цими художниками, вічно вони не від цього світу. Навіть якщо це Розколотий світ чародіїв. 

 – Йооой, то от кому назначені ці жахливі чоботи?! Що сказати, тобі пасує?   

Чародій-художник крутнувся на стільці, витканому зі сніжинок. Жива полярна сова на його плечі розплющила бурштинове око, клацнула округлим дзьобом й знову заснула.  

Хлопець глянув на товсту нитку позаду себе. Вона блищала білизною, простягаючись від краю Льодяного до далекого Літнього.  

Казкар тим часом дістав із великої кишені підбитої білим хутром куртки, яка вже перетворилася на довге пальто з капюшоном, величезний термос.  

Чародій-художник ворухнув пальцями. Сніжинки закружляли, як вихор. Через хвилину перед молодиками з'явився ще один стілець, стіл та пара витончених чашок на тонких ніжках.  

Казкар потягнувся за ескізом. 

– Це Зима? Ніколи вона так не посміхалася. 

– Мені посміхалася. 

Казкар пирхнув. Він прекрасно знав пристрасть дівчини до всього сніжно-морозного, тому не здивувався. 

Малюнок вийшов напрочуд вдалим.  

Зима стояла на ньому в півоберта, притримуючи рукою полу шубки. Злегка розпатлане волосся завивалося навколо обличчя, підкреслюючи тонкі риси.  

Олівцеве зображення якимось чином передавало силу та міць дівчини-сезону. 

Чародій-художник забрав ескіз назад й придивився ближче.  

Пирхнувши, знову почав ворушити пальцями, щось шепочучи собі під ніс. Перед ним з'явилась точна копія малюнка, сплетена зі сніжинок. Згодом зачарований листок скуйовдився, зім'явся та перетворився на полярну сову. 

– Це портрет моєї нової знайомої. Коли буде час, я намалюю великий арт в біло-блакитних відтінках. 

Зачарована сова-послання ухнула та полетіла по нитці.  

Казкар згадав усміхненого білявого чародія-мрійника з Літнього уламка. Було б цікаво побачити його обличчя, коли отримає повідомлення. 

Хлопці взяли каву, посідали на стільці й почали розглядати Льодяний уламок, що відкрився перед ними. На щастя, пост чергуючого на посту чародія знаходився на схилі крижаної гори. 

… 

Льодяний уламок – дивовижна частина Розколотого світу.  

Найвіддаленіший, утримується на місці лише однією товстою ниткою. Уламок літає по власній траєкторії, обертаючись навколо себе. Єдине біле сонце мало зігріває землю, але дає світло. Коротке літо настає, коли Льодяний наближається до одного з двох сонць, навколо яких обертається решта уламків.  

Казкар так і не зміг зрозуміти, як це працює. Адже він не вивчав небесні тіла або силу тяжіння. Райдужний дракон одного разу спробував пояснити, але здався, коли Казкар безсоромно заснув. 

Весь видимий простір уламка вкритий снігом та льодом.  

Де закінчується земля й починається вода, розуміють тільки місцеві жителі. Вони точно знають розташування всіх численних островів, тож будуються лише на них. Пересуваються на санях, які тягнуть ожилі вихори. 

Внизу якраз починалися перегони.  

На старті вже стояли десятки вузьких гоночних саней. Вихори у вигляді гривастих коней, звиваючихся ящірок, снігових барсів та абсолютно дивовижних тварин нетерпляче топталися, чекаючи початку.  

Старт гоночної траси відгородили високими трибунами з льоду, які вміщували кілька тисяч глядачів. Дорослі й діти їли та пили. То тут, то там можна було почути лайку людей, які не поділили місце. Однак вони швидко приходили до згоди. 

Рухливі банери, що майоріли між сидіннями, періодично починали ширяти над трибунами.  

На відміну від Міського уламка, на Льодяному не було видно сторожі.  

Єдина відносно офіційна особа крутила стартовий пістолет навколо пальця, розпоряджаючись шикуванням перегонщиків. 

Чародій-художник прошепотів, що це голова уламка, якого нещодавно обрали. Колишній, як з'ясувалося, збирався змагатися на тонких сріблястих санях, запряжених величезним вихором-кроликом.  

За правилами перегонів можна направити на супротивників бурю або сніг, заморозити чи заплутати дорогу. Але якщо закляття когось покалічить, чародій, який його застосував, вибуває з перегонів.  

Також за правилами можна піднятися в повітря та пролетіти не більше п'яти миль.