Очі Літо

Once upon a time файний чоловік йшов річною набережною. Її тільки недавно звели снобудівельники. Витратили чимало сну.  

А також багато сил на відпочинок – такі звуки хлинули з вільних кварталів, що все місто хотіло розслабитися.  

Набережну, як гриби після дощу, всіяли покриті очеретом намети-будиночки. Звичайно, якщо прийде буря, вони будуть знесені. Але штормів річка вже давно не видає. Можна було ризикнути. 

У цих критих наметах-будиночках було багато всілякої їжі. Для тих, хто хотів кубики на животі. Або округлу апетитну попу. А може, біцепси. Знай, їж регулярно і все буде.  

Іноді повз проносилися бігуни. От вже ця нова мода на золотисто-коричневі тони шкіри. 

Чоловік навіть не дивився осторонь.  

Він прекрасно знав, що побачить багато самотніх дівчат та хлопців, які із задоволенням займуться відпочинком. А ще знав, що це його не зацікавить. Адже він фрік. Не хоче відпочивати з незнайомою людиною. Не вабить. 

Може тому й робота не клеїться. 

… 

– Еспресо без цукру, юначе. Це коли не солодко в принципі. І навіть жодна крихта цього шкідливого продукту не торкнулася моєї кави. Так зрозуміліше? Я не буду її пити, зробіть іншу. І на цей раз потрудіться не тягнутися до цукрової банки. Сподіваюся, ваших здібностей для цього вистачить. 

Гучний, хрипкуватий жіночий голос привернув увагу файного чоловіка.  

Біля чергового критого будиночка-намету з купою кавоварок стояла типова фігуриста. Облягаючі легінси й топ не приховували, а скоріш підкреслювали всі привабливі частини тіла. Вочевидь, дівчина ретельно підбирає собі їжу.  

Чорне блискуче волосся зібране в хвіст.  

Шкіра засмагла. Панянка, мабуть, багато часу приділяє модним зараз пробіжкам.  

Чоловік пройшов би повз, але тут дівчина озирнулася.  

Очі. Величезні, чорні. Широко розпахнуті. 

В її очах бовталася вічність, вперемішку з сяючими піщинками часу.  

І це не фігура мови. Очі Лето насправді виблискують іскорками.   

Чоловік розумів, що довгий погляд, згідно з новими правилами етики – це запрошення на відпочинок. Але не міг відвести очей, сподіваючись, що незнайомка не вважатиме його нахабою. 

Незнайомка й не сприйняла це за нахабство. Оцінюючи зміряла з ніг до голови. Пирхнула.  

–  Каву будеш? Або що там черговий псих буде пити зі мною в цьому божевільному світі? Тільки не алкоголь, я тобі не Весна. 

– Черговий псих, так, п'є каву. Якраз хотів трохи очистити свій розум. Велика порція зі збитим молоком та журавлинним сиропом, будь ласка. Не змішувати. 

– Гей, дорогенький. Зроби над собою ще одне зусилля та приготуй людині таку каву, як попросили. Це ж треба, з молоком. Пфф. 

Поки нещасний бариста готував каву з молоком та сиропом, Літо демонстративно принюхувалась до свого стаканчика. 

– І це кава? Припускаю, її вирощували на горі лайна маленькі, скручені подагрою старі відьми. При цьому навіть не спромігшись обрізати кущ. А смажили прямо під сонцем, забуваючи помішувати. Однак я все ж прискіпуюсь. Знаєш, важко залишатися об'єктивною, якщо коли-небудь пила каву в дивовижній кав'ярні.  

Отримавши напої, пара пішла по набережній. 

– "Дивовижна кав'ярня"? Так і називається? 

– Ні, що ти. Ця кав'ярня не має назви. Окремі імена потрібні для чогось, що дуже схоже між собою. А ця кав'ярня унікальна. Її власник, мій друг, виглядає, як типова людина. Але це не так. Зрозумієш, лише тільки заглянеш в його божевільні очі. Ну або звернеш увагу на завидний манікюр. Насправді мій друг – нічогісенький собі дракон. Ох, який він прекрасний у первинному вигляді. Цілої вулиці не достане, щоб його умістити. А коли він летить, слідом утворюються дрібні кольорові вихорки, що починають грати в квач. Розігравшись як слід, вони перетворюються на справжні вітри.  

Духота, здавалося, намагалася звести з розуму. Гаряча кава не полегшувала мислення. Навпаки.  

А от Літо було байдуже. 

– Вибач, ти розповідаєте мені нову сногру? Ти пишеш ігри? Хоча говориш так, наче віриш в сказане. 

– Не просто вірю, а знаю, як є. Що за дикий світ? Дракони для вас не справжні. Пф. 

Літо допила каву одним ковтком, скривившись. Спершись на бильця, почала оглядати річку. 

– Що за дивакуватий світ? Все не як у людей. Їсте, щоб привести себе в форму, а без їжі товстієте. Секс для вас – сон. А сон то є робочий простір. Ви навіть займаєтеся спортом для того, щоб засмагнути. Хоча можна було здогадатися, що все перевернуте з ніг на голову, ледве побачивши біле небо та чорне сонце. 

Чоловік подивився на небо, звично примруживши очі. 

– Звідки ти взялася, що тебе дивують звичайні речі. 

Лето закинула голову і видала серію плачущих звуків. Чоловік подавився кавою, не розуміючи, як образив незвичайну дівчину. 

Через хвилину Літо змогла взяти під контроль свої емоції. 

– Вибач, вибач. Я знаю, що сміх у вас – це плач і навпаки. Не втрималась. Просто прозвучало дуже смішно. Відкрию тобі секрет: я не з цього світу. Я, так би мовити, повністю поза всім фізичним. Але це важко пояснити. Розумієш, у всесвіті багато світів. І в більшості з них ситуація прямо протилежна. Багато їси – товстішаєш. Якщо займаєшся спортом, то схожий на мене. Уві сні люди відпочивають. І горизонтальні ігри, хм, скажімо так, заради забави. Це ви тут такі розтоптуєте усі закони фізики.  

Чоловік слухав Літо з відкритим ротом. Все це звучало нісенітницею, але дуже цікаво.  

Раптом Лето насупилася і примхливо надула губу. 

– І як у вас вистачає нервів витримувати цю нестерпну дівчину? 

Чоловік аж підскочив. Тихий, глузливий голос пролунав прямо за ним.