Біла шубка

Once upon a time Райдужний дракон вийшов з кухні дивовижної кав’ярні та застукав незвичну сцену.  

На підлозі кав’ярні сиділи Казкар та Зима. Казкар майже плакав, а Зима його тішила. На руках Казкаря легкою хмаркою лежала біла шубка Зими. З неї непритомно стирчала голова чорного кота.  

– Що у вас сталося? 

Казкар лише нижче схилив голову.  

Зима відповіла. 

– Кіт помирає.  

Райдужний дракон уважніше придивився до згортка.  

Немає нічого, що могло б сховатися від очей дивовижного створіння, якщо ви не знали.  

– Я бачу якісь дивні металеві кульки у його тілі. Що це є? 

– Кулі з рушниці, любове моя. 

– А  це ще що таке? 

– Заряди для зброї. Таке використовують, коли хочуть позбутися того, з чим не має наснаги примиритися. 

... 

Казкар та Зима часто прогулюються засніженими вулицями. Адже це так гарно. Тротуар, асфальт, земля – все припорошено маленькими білими зірочками. Вулиці чисті, навіть не зважаючи, що їх ніхто не прибирає. Ми ж-то знаємо, що прибирання за собою – не домінуюча сторона людства. А сніг приховує усі недоліки, створюючи ілюзію цнотливості.  

Цього разу Казкар розповідав Зимі про найквітучиший світ, який тільки доводилось йому бачити. 

Й справа зовсім не в тому, що квіти ростуть повсюди.  

Самі мешканці – справжні блукаючі бутони. Теплолюбиві, тендітні. Й дивовижно сильні. Здатні пережити велику спеку, прохолоду, зливу з грозою та градом. Аби знову розквітнути бездоганними квітами.  

Проте мешканці квітучого світу ніколи не зустрічали Зиму. Та й сама чарівна білявка у білому вбранні цього світу ніколи не бачила. Інакше б мешканці позамерзали назавжди. Мороз не для квіточок.  

Раптом парочка почула насторожуючі звуки. Не шум навіть, затихаючий стогін.  

Інші пройшли б повз. Але ж це не про наших Казкаря та Зиму.  

Чи ви ще не здогадалися, що вони мають добрі серця? 

Рухаючись на звук, парочка побачила засипане снігом тільце.  

... 

Зима плаче не слізьми. Вона ж не людина.  

Сльози Зими – то потічки застиглого льоду. Як тоненькі доріжки води на даху зі старої черепиці, котрим недоста сил стати справжніми бурульками.  

Казкар журиться ще сумніше, розплескуючись навколо сірою калюжею. Так буває, якщо гарну казку пропустити через непорозуміння. У кінці виходять недолугі дрібки опорожненої вигадки.  

Як добре, що хлопцю зрідка такі зустрічаються.  

А ще краще, що серед друзів Казкаря є дивовижний Райдужний дракон.  

... 

Шубка знову побіліла, криваві плями затягнулися. Наче сніг припорошив старі рани на тілі понівеченої землі.  

А ви не здогадувалися, що сніг здатен на дива? 

Якби хтось у цей час зумів опинитися в дивовижній кав’ярні, то побачив би надзвичайне видовище.  

Посеред кав’ярні, прямо на підлозі сиділа неперевершена у своїй білизні Зима. Дівчина попивала улюблений Амарето безпосередньо з пляшки та сяяла ніжною посмішкою.  

На її колінах лежав файний парубок у картатій сорочці, відомий як Райдужний дракон.  

Втім, поки не дуже файний. 

Весь заляпаний кривавими бризками, з викрученими кінцівками та землистим обличчям дракон скоріш був схожий на недобросовісно підійнятий некромантом-невдахою труп. 

За стійкою з прозорого, сяючого внутрішнім світлом каменю вгніздився неповторний у своїй недбалості Казкар.  

Начепивши хтозна звідки взяті величезні окуляри, він вголос читав якусь книжку. Мелодійний говір хлопця, здавалось, сприяв утворенню спокою та рівноваги.  

Останній учасник розмістився безпосередньо на грудині дракона.  

Величезний чорний кіт голосно муркотів, акомпануючи Казкарю. 

Чи ви не знали, що котяче муркотіння лікує?