Сила уяви

Once upon a time на самому краю всесвіту й навіть трохи за його межами Казкар чекав, поки звариться кава.  

Хлопець звично розкинувся у великому, зручному кріслі з картатим пледом пастельних відтінків. Похитував ногою, взутою в кацепь, схожий на голову єдинорога. Стусав випадкові газові хмари.  

Кава встигла тричі піднятися у турці, що стояла на негаснучому вугіллі. Й навіть охолодитися, коли у Казкаря з’явилася компанія. До нього здалеку стрімко наближався сам Райдужний дракон у своїй первинній формі. Втім, мить по тому у другому кріслі вже сидів шатен середнього росту, міцної статури у просторій картатій сорочці та чорних джинсах.  

– Зачекався? Вибач. Я забарився, бо готував тістечка спеціально для тебе. З кокосу, мигдалю, рисової муки та солоної карамелі. Для легкості та уяви. На всяк випадок.  

– За всю історію ти перший, хто має сумніви щодо моєї уяви. Зазвичай навпаки.  

Дракон лише пожав плечима, майже підскакуючи від нетерпіння.  

Казкар закинув собі на плече плід. Захопив тістечка, чашку та турку з кавою.  

Зітхнув та кивнув дракону, ледь встигнувши роздивитись, як той змінює форму.  

... 

Новий світ на перший погляд здавався доволі звичайним. Але варто було придивитися, як виявилось, що все перевернуте догори дригом.  

Тиша розплескалася навколо, наче світ омили нею з відра.  

Дерева розкинули у повітрі білесе коріння, вбираюче вологу.  

А гілки з листям стелилися по землі, які, ледь тремтячи, шаруділи під ногами.   

Трава росла прямо на коричневих стовбурах дерев.  

Серед гілок проглядали кущі з кольоровими ягодами.  

А сухе листя розсипалося пилом та неслося догори. 

На ніжно-бірюзовому небі вільно котилася пара сонечок. Одне ледь встигло підійнятися над небокраєм. Інше от-от мало туди завалитися. 

В повітрі літали великі та маленькі бульбашки води. Деякі подібні калюжам, інші – наче цілі озерцята.  

Бульбашки відокремлювались від наземних водоймищ, у даному випадку безкрайого озера. Десь далеко проглядала вершина гори, що позначала край озера. Так далеко, що це майже не мало значення.  

На самому дні озера проглядало величезне місто із білого каменю. Шпиль найвисокої вежі майже сягав поверхні озера. Саме від нього відривалися бульбашки води та вискакували на поверхню, аби десь полетіти.  

Під водою ледь проглядали силуети мешканців цього світу. Наче звичайні, хоча й бліді, люди. Якщо придивитися, можна розгледіти зябра та перетинки між пальців.  

Ті мешканці, що виднілися з поверхні, стояли в черзі на широкому майданчику коло шпилю. Перемовлялися, їли та пили. Гукали дітей. Судорожно шукали щось у сумках.  

Між них метушилися працівники шпиля в однакових, вільного покрою формах та чудернацьких ковпаках. А найрозкішніше одягнутий чоловік тинявся прямо коло вістря шпилю, настроюючи щось на ледь помітній панелі управління.  

Настроївши усе, що треба, розкішно одягнутий махнув рукою. Мешканці у черзі одразу попрямували до нього й стали кружком навколо. Декілька хвилин по тому всю компанію підхопив вихор й почав підіймати угору. На поверхню вискочила чергова бульбашка й завмерла. Мешканці почали розміщуватися з комфортом на дні бульбашки чи приліпилися до стінок, намагаючись роздивитися світ навколо.  

Раптом мала дитина побачила дві фігури на вершині пагорба. Казкар з драконом так й стояли, не маючи змоги ворухнутися. Порозкривавши рота дивилися, як бульбашка ухиляється від чайок, що чогось собі вирішили покружляти навколо нового літаючого об'єкта.  

Пасажири роздивлялися друзів не менш зацікавлено, поки бульбашка летіла до небокраю.  

Казкар з драконом переглянулися, знизили плечима та розсміялися. Адже вони прийшли попити кави, а замість цього стоять, місцевих розглядають. 

... 

Дивовижна прогулянка вийшла у Казкаря й Райдужного дракона.  

Парубки побували коло десятка різних підводних міст. 

Деякі були не більші за деревеньки.  

Які побільше – озерними містечками, білими та охайними.  

Морські та океанські поліси виявилися надзвичайно велетенськими. Сяючими та утворюючими тихеньке гудіння під водою. 

Чим більше місто, тим інтенсивніший його рух. У точу числі й надводний. Морські міста випускали десятки та сотні бульбашок у хвилину.  

Деякі маленькі, на два місця. Невеличкі бульбашки перевозили закоханих, яким цікавіше цілуватися, ніж стежити за рухом. Друзі спостерігали таку бульбашку, яка зіштовхнулася з пасажирською. Всі учасники попадали назад у воду. Викликали варту у зовсім диких вбраннях, котрі й зафіксували пригоду.  

У іншій бульбашці сиділи молодик та доросла жінка. Навіть здалеку було видно, що жіночка пиляє хлопця, а той ледь утримує управління.  

Набагато більше курсувало пасажирських рейсів. Там розміщувалися великими компаніями. У одному репетирували на чудернацьких музичних інструментах. У другому спали, надягнувши на голову щось на кшталт нічного горщика. Чи перевозили діточок, вочевидь на шкільну екскурсію за місто.  

... 

Коли друге сонце почало клонитися до небокраю, а перше ще не показалося, Казкар та дракон сиділи на пісочному пляжі коло особливо неспокійного міста. Спостерігали за літаючими бульбашками, теревенили про всілякі дрібниці. Пили каву.  

У впавших сутінках бульбашки виглядали особливо загадково й навіть трохи казково. 

Дракон довго спостерігав, а потім раптово підвівся. Мить по тому злетів у своїй справжній формі – зміючись вилисками веселкових кольорів на продовгуватому тілі.  

Звісно, парубок осипав Казкаря піском з ніг по п’яти. Та хто звертає увагу на дрібниці.  

Дракон взявся літати між бульбашок, спритно ухиляючись від зіткнення. Водії спочатку оніміли, а потім почали привітливо махати руками та посміхатися. Їм явно прийшовся до вподоби новий мешканець небес.