Розмрррчу, старенький, я тобі казку

Once upon a time у дивовижній кав’ярні з вікнами, що світяться ліловим сяйвом, з’явилось чудернацьке крісло.  

Розумієте, це ж кав’ярня, що сама по собі світ. Що може бути більш чудернацьким?  

Тим не менш, чудернацьке крісло – ось воно. Стоїть собі, ти глянь, не вписується у загальну дизайнерську обстановку.  

Стіни, підлога та стеля дивовижної кав’ярні імітують дикий пляж. А меблі грубо висічені з прозорого, сяючого внутрішнім світлом каменю.  

Й ость тобі, оливкова пляма. Присадкувате, грубо зроблене крісло. Такий собі камінь, цілком покритий вигорівшим мохом. Чи нікому вже не потрібний старенький човник позабутого рибаки. Це максимум, що я зміг про нього придумати.  

У цьому кріслі, скільки воно існує, лежить тонкий але теплий плід. Темно-синій, наче північне небо, з однієї сторони. Яскраво-блакитний, типу небокрай опівдні, з другої.  

Далі цікавіше.  

У дивовижну кав’ярню іноді приходить літній чоловік. Невеличкий, сухої статури.  

З геть недбалою зачіскою та охайною бородою. Чистими чоботами й брудними нігтями. У вигладжених бавовняних брюках та зім’ятій, заляпаній футболці.  

Такий-но собі, дідусь-контраст.  

Який би я не був неуважний до одягу, але це який вищий пілотаж.  

Точнісінько за півгодини, як прийде літній чоловік, на стійкі перед власником кав’ярні з’являється біла термокружка з незрозумілим написом. На ній ще намальовано зернятко кави.  

Дракон кожного разу вигадує новий рецепт кави, спеціально на такий випадок. Здебільшого чорну, без цукру. Але з додаванням приправ чи спецій. Не варить з ними каву, а кладе безпосередньо у кружку. Потім закриває кришкою та дає настоятися. Дуже цікавий ефект виходить.  

А іноді додає лише рослинне молоко. Я одного разу куштував таку каву, що сказати – з лікером смачніше.  

Коли з’являється літній чоловік, кава ще гаряча. Він знімає кришку, бере кружку та мовчки сідає у крісло. 

Чекає. 

Через кілька хвилин у кав’ярню забігає маленька киця з довгим пухнастим хвостиком. Вона з розгону стрибає чоловікові на коліна, робить “мвррррррв”. Згортається клубочком, дивиться на старого та мурчить. Розповідає усіляке.  

Дракон каже, таких пригод, як у цієї киці, ні у кого не буває. Найкращі картини зіткалися саме з її розповідей.  

Крилаті фігури, що ширять над гейзерами з гарячою водою. Виявилось, то малі пташенята й так вони вчяться ловити потоки повітря. Їх батьки завжди сидять внизу з пледами та чаєм наготові.  

Живі ходячі потоки, котрі набувають антропоморфної форми, аби змінити русло. А то й взагалі перебратися у інше місце. Вони здебільшого переносять у собі рибок та водорості, котрим не підходять минуле місцеположення.  

Сальтуючі силуети, оточені кольоровими хмаринками й спалахуючими зорями. Інколи здається, що на картині зображено безкрайній космос. А глянеш під іншим кутом – просто заляпана фарбою палітра.  

Чого там тільки немає.  

Справа в тому, що в дивовижній кав’ярні найкращі розповіді стають рухливими картинами та рецептами.  

Киця розповідає довго. А літній чоловік її пестує та слухає.  

Через якийсь час він у кілька ковтків допиває вже холодну каву. Киця зіскакує з колін, потягується.  

Літній чоловік виходить геть.  

Киця ще довго чекає. Сидить на барній стійкі. Дивиться на двері.  

Потім зіскакує, виходить та розчиняється у зірковому сяйві. До наступної зустрічі. 

... 

– Баааааабусе, ми прохали про казку! 

Дітки виглядали збентеженими але зовсім не засмученими.  

– Ну то й чим вам не казка розказана? 

Жвава бабуся з коротко підстриженим, стирчащим у різні сторони сивим волоссям аж підскочила. Розтягнутий светр та капці-єдинороги, здавалось, стали яскравішими від обурення.  

Височенький та пухкий хлопчик вирішив висказатися від усієї малечі.  

– Але ж тут немає кінцівки. Й початку. Ти завжди так розповідаєш. Поро цю кав’ярню з драконом чи усілякі світи вигадані, людей та зорі. Й котів. Та каву. Це цікаво, але ж без моралі наприкінці. Інші розповідають не так.  

– Давайте поміркуємо разом, дітки. Ви самі казали, що це гарно, так? Так. Цікаво? О, як активно киваєте. Звісно, цікаво. Подобаються вам бабусині казочки? Ну-ну, доста аплодувати. Значить, подобаються. Так кому потрібна та мораль? Усе найкраще робиться заради краси та тому, що інакше ніяк. А не задля кінцівок чи моралей. Важливо бачити красу. Відчувати її. А мораль все псує. Ну то що, є ще питання? 

– Так. Бабусе, а чому ти, коли розповідала, казала про себе у чоловічій статі? Ну, коли казала про одяг, тощо.  

Малесенька білява дівчинка з дорослим поглядом дуже уважно слідкувала за виразом обличчя бабусі-розповідачки. Вона вже разів з десять слухала казки. Й завжди дивилася дуже уважно.  

Втім, ця дівчинка потім переповідала почуте молодшому братику. Зовсім малому, який щойно почав ходити.  

Розповідала, поки мила та годувала. Але тихенько, аби не розбудити матір, заснувшу у кріслі перед старим вугільним телевізором з пляшкою пустельної чачі у руці.  

Бабуся задумалась, скуйовдила натрудженою рукою волосся, хоча те й так стирчало у всі боки. Іноді навіть здавалось, що воно ворушиться само по собі.  

– Цей, як його, хм... Тому що цю казочку мені розказав дуже дивний юнак, от я й повторила за ним.  

– А як він виглядав? Такий же кудлатий, як ти? Й у таких же капцях, так? Й точнісінько такому ж светрі? 

Бабуся, насупившись, роздивлялась натхненне дівчисько. Інші діточки їх вже давно не слухали.  

Дівчинка, не звертаючи ні на що уваги, продовжувала: 

– Я знаю цього юнака. Точніш бачила. Здалеку та ввечері, але все запам’ятала. Він сидів на самому краєчці даху дома напроти. Той, що якраз врівень з нашим будинком. А поруч така киця, як ти описувала. З довгим пухнастим хвостом. Потім киця засяяла та зникла, а юнак лишився сидіти. В цей вечір мама не спала у кріслі, а гралася з нами. Було б чудово, якби він ще прийшов. Я б йому зробила дорослий чай та познайомила з братиком.