Поганий казкар

Once upon a time посеред кімнати із серпанку та сполохів світла виткалась зігнута людська фігура. Яка, вочевидь, схилилась над чимось, що лишилося дуже далеко.

Фігура випрямилась. Здивовано озирнулась.

Кімната майже потонула у темряві. Жоден промінець луни не міг зазирнути через щільно закриті штори.  

Такі темні кімнаті іноді стають притулком для ще нездійснившихся нічних жахів, які от-от набудуть матеріальності.

Усі знають – аби не було так моторошно, потрібно натягнути ковдру високо, до самого підборіддя. Хотілося б на голову, але тоді буде ще страшніше.

Фігура впевнено підійшла до вікна та відкрила штору, виявившись дорослим молодиком.

Рудувато-каштанове волосся стирчало в усі сторони. Вільний светр, м’які на вигляд штані та обурливо кольорові капці у вигляді голови єдинорога. Через плече перекинутий картатий плед пастельних відтінків. Зазвичай дорослі таке не носять, але йому пасувало.

В руці молодик тримав паруючу турку, від якої по всій кімнаті розлетівся кавовий аромат. Таку мама заварює кожного ранку, посміхаючись та наспівуючи щось.

Хлопчик у ліжку знав, що чужі дорослі в домі – це погано. Але чомусь зовсім не злякався.

Молодик помітив хлопчика, уважно подивився на ковдру, натягнуту до підборіддя. Широко посміхнувся. 

–  Що, моторошно?

Хлопчик трохи подумав та відповів прямо з-під ковдри:

–  Вже не дуже. Ти прийшов та перестало бути страшно.

–  А чому це ти ще не спиш?

–  Без казки не можу заснути. Мама зазвичай приходить розповідати, але сьогодні втомилася. Вона працює у лікарні. Лікарем. Зараз дуже багато людей хворіє й у неї зовсім мало часу, щоб відпочити. Вона пекла пиріг й ненароком заснула. Я не пішов будити, тому що вже дорослий й усе розумію. А тато теж лікар, але для тварин. Зараз він якраз когось лікує. А ти можеш розповісти казку?

–  Розповідати казки та варити каву – от і усе, певно, що я вмію робити. Нумо, подивимось.

…

Ніхто не знає, що є зірки. Здебільшого.

Люди цього світу вважають, що зірки – самосяючі небесні тіла з міжзоряного газу.

Є світ, де всі носять лише спідниці й ходять босоніж. Вони впевнені, що зорі – то родзинки великого кексу. Навіть збирають зоряний пил зимовими ночами за допомогою особливого сита. А потім посипають ним святкові пироги.

Знаю світ, де впевнені, що всі зірки, навіть сонце – то очі стародавніх демонів. Й тому виходять з дому лише ночами та обов’язково ховаються під дзеркальними парасольками. Аби демони їх не побачили.

Є пташиний світ, там вважають, що кожна зірка – це упокоєний пращур. Тому кожну ніч підіймаються якомога вище та вітають небо, співаючи веселі пісні.

В іншому світі впевнені, що зорі – це відображення задоволених життям людей. Тож місцеві завжди щасливі та ніколи не воюють, аби зірок на небі було більше. Це гарна прикмета.

Із зірками взагалі все доволі складніше.

Вони виникають самі по собі: з шалених вітрів, загубившихся бризів та безкорисливої доброї справи.

Спочатку в просторі з’являється білесий серпанок. Такий легенький та невагомий, наче майже розтанувший туман. Але з часом набуває густини. Зірка довго формується й навіть не одразу зрозуміло, що то є. Але з часом починає лунати серцебиття.

Через якийсь час зірка перетворюється на біляву пухлу дівчинку.

Сформована зірочка довго спить та бачить, гадаю, чудодійні мари. Які ж ще, згадай, з чого вона створена. Мари зігрівають зірочку, вона стає все теплішою. Шкіра іноді поблискує, як цукор на сонечку.

А потім зоря прокидається та починає сяяти.

У зірок дивовижно відчайдушний характер.

Вони обожнюють сваритися між собою через дурниці. Й прискіпуватись до кожного зустрічного.

Можуть заявитися в якийсь зі світів, напитися у генделику й влаштувати бійку.

Обожнюють дрібне хуліганство.

Здатні навіть стягнути те, що погано лежить. Але обов’язково повернуть, коли вдосталь навеселяться.

Далеко-далеко відси є затишна кав’ярня, в якої вікна світяться ліловим кольором. Її власник – справжній дракон. Тільки прикидається людиною.

Отже, одна зірка вирішила, що буде потішно налити у кавомолку тягучий музичний сироп, полити тістечка чорнилами каракатиці та коло вхідної двері розлити слизьку карамель.

Як мала, я тобі кажу.

Дракон дуже розлютився й довго за нею ганявся усією галактикою.

Втім, мабуть все ж не сердився. Вони тоді реготали так, що світи трусилися. Обидва отримали задоволення.

Насправді зірки не злі.

Просто нудьга бере сидіти на одному місці, спостерігати одні й ті самі світи. Вони так розважаються.

А потім повертаються на місце й чесно виконують свою роботу. Сяють, радують око й насилають добрі дзвінкі сни.

Адже усім час від часу потрібен відпочинок, навіть від самої дивовижної роботи.

…

–  А мораль?

Хлопчик майже спав, але не втримався від питання.

–  Яка така мораль?

–  У кожної казки має бути мораль. Повчальне наприкінці, аби робити добре, а погане не робити.

–  Що ж, мабуть я таки поганий казкар. Тому що ні про які моралі не чув ніколи. Мені б на думку навіть не спало когось повчати. Мої історії для краси та мрійливості, а не щоб хтось робив так, як сказано. Кожен повинен сам вирішувати.

–  Так, ти поганий казкар. Але цікавий. Приходь ще.

З цими словами хлопчик нарешті заснув.

…

Казкар щільніше закутався у плед, взяв турку. Тихенько вийшов з кімнати та двинувся на аромат бананового пирога.

Кухня виявилась маленькою, але світлою.

Майже на порозі лежав величезний білий кіт. Йому в бік уткнулося та сопіло щось мале зі сторчатими вухами. Імовірно, собака, але Казкар ніколи не бачив, щоб собака був менше за котячу лапу.