Кав’ярня без назви

Once upon a time приголомшливий, граючий усіма райдужними кольорами дракон просто літав.

Не задумуючись, перетинав різні світи. Вештався всесвітами, галаткиками та космосами – усьому тому, що вигадали, аби приборкати лякаюче слово «безкрайність».

Хоча що страшного у такому захопливому понятті, дракон не знав. Він був доволі собі безтурботний.

Дракони, якщо хочте знати, вважаються найдивнішими створіннями усіх світів. На перший погляд велетезна крилата зміюка, яка має лапи. А подивись у очі – одразу зрозуміло, що це найзворушливіша істота, яку доводилось коли-небудь зустрічати. Мрійлива, захоплена й ні на грам не люта.

Наш Райдужний дракон розважався, пробуючи свої сили.

Носився небокраєм на кшталт комети – яскравої зірки з довгим хвостом. Йой, скільки простих людей поналякував. Адже у людства все завжди перетворюється у прикмети й як одна погані.

Створював вітри, котрі навіть не чекали народження – так й задували у одному місці, поки їх не підхоплювала дружня потока братів.

Та ще сотні зо дві чи більше витівок.

На самому краю всесвіту й навіть трохи за його межами випадково побачив якийсь незрозумілий предмет.

Люди усе незрозуміле обходять, але не дракони. Тим більше, допитливі.

Підлетівши поближче, наш дракон побачив стільницю, що ширяла у повітрі сама по собі. А на ній ласощі.

Якщо спробувати трохи, нікому ж гірше не буде. Так подумав наш дракон й був правий.

Майже.

Тістечко виявилось дивовижно смачне. М’яке та легке. З тонкою кислинкою й начинкою кольору штормового моря. Насолода розтіклась по всьому роті, даруючи небувале задоволення.

Наш дракон від тої смакоти аж розгубився й опинився незнамо де – занесло на радощах зовсім в інший світ.

Такого тістечка дракон раніше ніколи не куштував. Але хотілося ще.

Кожен знає, що найсмачніші тістечка подають в затишних кав’ярнях, які пахнуть молоком та карамеллю.

Тож дракон зробив своє тіло подібним людському, аби відвідати всі кав’ярні та в кожній пригоститися десертом. Він міг це собі дозволити, адже справжні дракони не товстіють та не старіють.

Розповім вам по секрету, його все ж видавали райдужні зіниці очей та гострі чорні пазурі на руках. А в іншому виглядав як проста людина.

Тож наш дракон вирушив подорожувати. Гуляв всесвітом. Дивуючись, зрозумів, що антропоморфне тіло – то дуже зручна штука. Займає мало місця. Швидко відпочиває. Розмовляє звуками, а не образами та думками.

Й його ніхто не боїться.

Особливо якщо завжди посміхатися та бути ввічливим.

Лише одна річ засмучували дивовижного Райдужного дракона. Він ніде не міг знайти такого ж смачного тістечка, як тоді. А також місця на самому краю всесвіту й навіть трохи за його межами, з якого й почалась ця його дивовижна пригода.

Нарешті Райдужний дракон прийшов у повний розпач. Настільки, що випадково замість веселого вітерцю на узбережжя з зеленим піском накликав скорботний дощ. Й навіть не помітив.

Втім, дощ недовго був скорботний. Прекрасне зелене узбережжя чудово вплинуло на характер дощу.

Тож, якщо вас занесе на узбережжя з зеленим піском, готуйтесь до приємного теплого дощику, який розвеселить тіло та змусить волосся тиждень курчавитись.  

Райдужний дракон того не знав. Він замкнувся у власному світі-острові, котрий створив ще в період захоплення золотом.

Йому тоді вкрай потрібно будо десь розмістити цілу блискучу золоту гору з котрої стікають діамантові струмочки. А над всім цим витають перлинні хмари. Та срібні річки в’ються серед дорогоцінної кам’яної трави.

Зараз таке вже побачити ніде не можливо. Адже дракон перетворив свій острів на велику кухню. Мотався по світам, збирав рецепти та інгредієнти.

Довго кулінарив.

Пар від його кухні одного разу перетворився на туманний серпанок та й так лишився висіти у космосі.

Хто зна, скільки сотень років дракон витратив на пошуки. Й як довго шукав рецепт саме того тістечка.

…

Але відомо, що одного разу десь у всесвіті з’явилась затишна кав’ярня, вікна якої світяться ліловим кольором.

Будь-хто може зайти до кав’ярні, замовити каву по смаку та бажанню. Навіть поспостерігати за приготуванням.

Є лише одне правило: поки власник з райдужними зіницями готує каву, треба посміхатися чи розповідати цікаву історію. Тоді кава вийде насиченою та смачною.

До кави пропонуються тістечка на вибір.

Одні маленькі й хрусткі, на єдиний укус. Хруст почує лише їдок: він пробуджує спогади про найприємніші події у житті – для кожного свої, звісно.

Другі кругленькі, зі щільною скоринкою, під якою ховаються різноманітні текучі начинки. Такі тістечка обов’язково треба їсти з близькою людиною, аби завжди знаходити одне одного, навіть якщо загубилися.

Треті схожі на дивовижно забарвлені хмаринки. Їх обов’язково потрібно їсти у найважчі періоди життя, аби полегшити тяжкість та біль.

Та ще багато різноманітних смаколиків. Про кожний кондитерський витвір власник з райдужними очами із задоволенням розповість.

А на віддаленій полиці вітрини, під ковпаком свіжості, стоїть тарілочка з особливими тістечками: м’якими, з легкою кислинкою та повітряною начинкою кольору штормового моря.

Ця тарілка чекає особливого випадку з’явитися далеко-далеко на самому краю всесвіту й трохи за його межами. Щоб один наївний Райдужний дракон, пролітаючи повз, одного разу відкрив власну затишну кав’ярню.

Та пригощав випадкових мандрівників, гуляючих самих по собі кицьок та північний вітер.

Вітер, тому що самотній. А самотній, бо холодний. А холодний через злість. А злий із-за одиноцтва. Такі замкнуті кола обов’язково потрібно розривати, то всі знають.

Кицьок – тому що хотів нагадати, як приємно, коли тобою хтось піклується. Тоді б вони повернулися додому, до своєї людини. Але якщо повертатися нема куди, то можна залишитися.